нікуди. До того ж не слід забувати, що містер Елліот ще й семи місяців не вдовів. Зволікання з його боку було, безперечно, простимим. Дійсно, бачачи креп на його капелюсі, Енн завжди докоряла собі за недозволенні думки, бо, хоч цей шлюб був нещасливим, містер Елліот надто багато років прожив зі своєю дружиною, щоб так швидко оговтатися після її втрати.
Однак, хоч би чим це все скінчилося, він був, поза всяким сумнівом, найприємнішим із її знайомих у Баті. Вона ні з ким не могла порівняти його; з ним час від часу з задоволенням говорила про Лайм, де він знову прагнув побувати, здається, не менш, ніж вона. Вони часто поверталися до обставин своєї першої зустрічі. Він дав їй зрозуміти, що тоді він дивився на неї зі жвавою цікавістю. Вона й сама про це легко здогадалась; і не забула, як тоді подивився на неї той, інший.
Не в усьому їхні судження були схожими. Він, як вона помічала, надавав далеко більшого значення чинам і зв'язкам. І не через одну лише ввічливість, але й із великим задоволенням заходив у турботи батька й сестри, які, їй здавалося, були цього не варті. Одного разу місцева газета повідомила, що Бат очікує прибуття віконтеси Делрімпл, удови, і її дочки, високоповажної міс Картерет; і ця звістка надовго збурила спокій у будинку на Кемден-плейс, бо Делрімпли (на превелике лихо, думала Енн) доводилися ріднею Елліотам; і тепер мешканці будинку на Кемден-плейс були вкрай занепокоєні тим, як належним чином їм відрекомендуватись.
Енн ніколи раніше не бачила батька й сестру в стосунках з дворянством і тепер не могла не відчувати розчарування. Знаючи, якої вони високої думки про власне місце в суспільстві, Енн сподівалася на краще, і мимоволі схилялася до бажання, якого раніше й уявити в собі не могла: вона хотіла, щоб у них було більше гордості; бо їй неймовірно надокучили розмови про «наших родичок леді Делрімпл і міс Картерет», «наших родичів Делрімплів» з ранку до ночі.
Сер Волтер знав покійного віконта, але ніколи не бачив інших членів його сімейства; скрутне становище сера Волтера ускладнювалося ще й тим, що від самої смерті вищезгаданого віконта між сімействами припинилося листування, тому що, якраз коли той помер, сер Волтер був небезпечно хворим, що спричинилося до серйозного недогляду в Келлінчі. До Ірландії так і не надіслали листа, який би висловив їхнє співчуття. Нечестивця було покарано за свій гріх, бо, коли своєю чергою сконала бідна леді Елліот, у Келлінчі не одержали листа, який би засвідчив співчуття Делрімплів, і, отже, було достатньо причин побоюватися, що Делрімпли визнали родинні стосунки припиненими. Як улагодити цю дражливу обставину й поновити родинні зв'язки — ось у чому було питання; і це було питання, яке леді Рассел і містер Елліот, хоч і більш розумно до нього ставлячись, теж бачили важливим. Сімейні зв'язки слід підтримувати; хорошого товариства треба шукати. Леді Делрімпл зняла дім на Лаура-плейс і там житиме три місяці з усією пишнотою, як їй і належить. Минулого року вона теж була в Баті, і леді Рассел тоді чула, що вона чарівна жінка. Дуже бажано поновити родинні зв'язки, якщо це можливо зробити, не втрачаючи при цьому гідності Елліотів.
Сер Волтер, однак, розпорядився по-своєму й написав нарешті дуже вишуканого листа, сповненого докладних пояснень, благань, вибачень, своїй вельмишановній родичці. Ні леді Рассел, ні містер Елліот листа не схвалили, проте він зробив усе, що хотів сер Волтер: віконтеса-удова надіслала три рядки карлючок. Для неї це велика честь, і вона буде дуже щаслива познайомитись. Закінчилися клопоти й почалися втіхи. Вони нанесли візит на Лаура-плейс, одержали візитні картки від віконтеси Делрімпл, удови, і високоповажної міс Картерет і виставили їх перед людські очі; і кожному розповідали про «наших родичів з Лаура-плейс» і «наших родичів леді Делрімпл і міс Картерет».
Енн було соромно. Якби леді Делрімпл і її дочка були дуже приємними людьми, їй би все одно було соромно через те занепокоєння, яке вони принесли до їхнього дому, але приємними людьми їх неможливо було назвати. Їх не вирізняли ні вишуканість манер, ні вміння поводитися, ні гострота розуму. Леді Делрімпл вважали чарівною лише тому, що для кожного вона тримала напоготові посмішку та незначущу ввічливу відповідь. Міс Картерет, яка й того не вміла, була такою негарною й незграбною, що, якби не її походження, її б ніколи не прийняли на Кемден-плейс.
Леді Рассел визнала, що очікувала більшого, але все ж таки це знайомство є корисним, а коли Енн наважилася розповісти містерові Елліоту, що вона про них думає, він погодився, що достойностей у них небагато, але стверджував, що, коли вони їхні родичі, належать до гарного товариства та збирають навколо себе гарне товариство, їх не можна взагалі не цінувати. Енн посміхнулася й сказала:
— На мій погляд, містере Елліот, гарне товариство — це товариство людей розумних, освічених, які добре вміють підтримати розмову; ось що я називаю гарним товариством.
— Ви помиляєтесь, — сказав він м'яко. — Це не гарне товариство. Це товариство найкраще. Щоб бути в гарному товаристві, необхідні походження, освіченість і вміння поводитись, і щодо освіченості там не занадто вибагливі. Походження й манери — ось що головне; щоправда, трошки чомусь повчитися не вважається в гарному товаристві гріхом; навпаки, там це схвалюється. Моя кузина Енн хитає головою. Вона незадоволена. Вона занадто вимоглива. Моя люба кузино, — сідаючи біля неї, — ви вправі бути вимогливою більше, ніж будь-яка з усіх жінок, яких я знаю, але до чого ж призведе ваша вимогливість? Чи зробить вона вас щасливою? Чи не розумніше миритися з товариством цих милих дам на Лаура-плейс і користуватися всіма вигодами, які тільки можна дістати з цього знайомства? Можу вас запевнити, цієї зими вони стануть найважливішими особами в Баті, і, якщо всі будуть знати про ваше з ними споріднення, ваше сімейство (дозвольте мені сказати «наше сімейство») буде оточеним шануванням, якого й слід нам усім прагнути.
— Так, — зітхнула Енн, — дійсно, всі будуть знати, що ми їхні родичі! — Але раптом зібравшись із думками й не очікуючи відповіді, вона додала: — Мені справді здається, ми завдали собі надто багато клопоту, щоб домогтися цього знайомства. Гадаю, — вона посміхнулася, — у мені більше гордості, ніж у будь-кому з вас; але мене дуже засмучує, що ми із шкіри вибиваємося, щоб нас визнали рідними ті, кому ми, безперечно, зовсім не потрібні.
— Пробачте, моя люба кузино, але ви несправедливо судите про ваше власне суспільне становище. У Лондоні, мабуть, через ваше теперішнє скромне життя все було б так, як ви кажете, але в Баті кожен вважає честю для себе бути знайомим із сером Волтером Елліотом і його сімейством.
— Що ж, — сказала Енн. — Звичайно, я горда, я надто горда, щоб цінувати гостинність, яка залежить лише від того, де я живу.
— Ваше обурення мені до душі, — сказав він. — Воно дуже природне. Але зараз ви в Баті й вам треба влаштуватися тут з усією гідністю, яка личить серові Волтеру Елліоту. Ви кажете, що ви горді; мене називають гордим, я знаю і не хотів би іншого; і в моїй та вашій гордості, якщо вдуматись, є відмінність, але також є схожість. На одному, я впевнений, моя люба кузино, — тут він притишив голос, хоча, крім них, у кімнаті нікого не було, — на одному, я впевнений, ми погодимось. Ми погодимось на тому, що, хоч би хто доповнив оточення вашого батька з вищих і рівних, це піде на користь, бо тоді його думки відвернуться від тих, хто нижчий за нього.
Сказавши ці слова, він подивився на стілець, на якому нещодавно сиділа місіс Клей, добре давши їй зрозуміти, що він мав на увазі; і хоч Енн не могла погодитися з тим, що гордість у них однакова, вона раділа, що місіс Клей і йому не до вподоби; і вона визнала подумки, що його бажання сприяти знайомству її батька з вищим світом є більш ніж простимим, бо це допоможе позбутися місіс Клей.
Розділ XVII
Поки сер Волтер і Елізабет були зайняті візитами до Лаура-плейс, Енн поновила зовсім інше знайомство.
Вона відвідала свою шкільну вчительку й дізналася, що в Баті живе особа, яка навчалася з нею в одній школі і яка має право на її увагу з двох важливих причин — через давню свою доброту й нинішнє своє лихо. Міс Гамільтон (а тепер місіс Сміт) виявляла доброту до Енн саме тоді, коли вона більше за все її потребувала. Енн пішла до школи нещасливою, побиваючись за своєю матір'ю, яку вона ніжно кохала, нудьгуючи за домом, і страждала, як тільки може страждати дівчинка чотирнадцяти років з чутливою душею; і міс Гамільтон, яка була на три роки старшою за неї, але затрималася на рік у школі через те, що в неї не було близьких родичів і свого дому, полегшувала страждання, втішаючи її; і тепер Енн згадувала про неї з теплотою.
Незабаром міс Гамільтон закінчила школу, вийшла заміж, казали, за багатого, і це було все, що Енн про неї знала, доки з розповіді вчительки її нинішня доля не відкрилася далеко докладніше і зовсім в іншому світлі.
Вона була вдовою, і вдовою бідною. Її чоловік був марнотратним; і, сконавши два роки тому, залишив свої справи цілковито розладнаними. У місіс Сміт з'явилися найрізноманітніші труднощі, і на додаток до нещасть вона тяжко захворіла на ревматизм, їй відібрало ноги й тепер вона була калікою. Тому й приїхала до Бата, зняла житло біля гарячих джерел, вела дуже скромне життя, навіть обходилася без прислуги і, звичайно, майже без усякого товариства.
