Феномен доктора Хауса. Правда і вимисел у серіалі про геніального діагноста

Кетамін (кетаміну гідрохлорид, (±)-2-(2-хлор феніл)-2-(метиламіно)циклогексанон (у вигляді гідро хлориду) — NMDA-антагоніст, що за високої концентрації зв’язує опіоїдні мю- і сигма-рецептори. Це засіб, що надає при внутрівенному і внутрішньом’язовому введенні загальну анестезуючу (наркотизуючу) і анальгезуючу дію. У дозах 1,5–4 мг/кг використовується як потужна психоактивна речовина. Препарат також може діяти як ефективний антидепресант, хоча його галюциногенні властивості навряд чи коли-небудь дозволять застосовувати його для боротьби з депресією. Загальна анестезія, викликана кетаміном, отримала назву дисоціатив ної, оскільки дія препарату пов’язана переважно з пригноблювальним впливом на асоціативну зону головного мозку. Простіше кажучи, кетамін притлумлює больові імпульси, які уражене місце посилає в головний мозок. У результаті мозок не реагує на біль. Кетамін показаний в екстреній хірургії і на етапах евакуації. Зокрема у хворих із травматичним шоком та крововтратою, коли необхідне швидке введення наркозу і треба домогтися кардіостимулюючого ефекту. Препарат застосовують також під час різних хірургічних операцій (включаючи кардіохірургію), для комбінованої внутрівенної анестезії, а також при ендоскопічних процедурах, катетеризації серця, невеликих хірургічних маніпуляціях, перев’язках, у тому числі в стоматологічній, офтальмологічній і отоларингологічній практиці. Є дані про успішне вживання кетаміну в акушерській практиці при кесаревому розтині.

Почавши приймати кетамін, Хаус відчув поліпшення. Біль, що мордував його останні п’ять років і заглушувався вікодином, під впливом кетаміну відступив. Грег почав бігати вранці, відмовився від палиці, але, за спостереженням Вілсона, радощі життя до його друга так і не повернулися. Хаус не просто звик відчувати біль і притлумлювати його знеболювальним, отримуючи від цього наркотичний ефект. Ейфорія від сп’яніння вікодином — не головне для Грегорі. Сенс його буття — порятунок життів, нехай навіть урятований ним пацієнт, вийшовши з лікарні, за де який час помре. Наприклад, так відбувається з безнадійними онкологічними хворими або з людьми, яким пересадили чуже серце. Проте Хаус дарував їм не надію на порятунок, а реальні тижні, місяці, навіть роки життя — найкоштовніше, що лікар може подарувати пацієнтові.

У зв’язку з цим показовим можна вважати епізод, з якого починається другий сезон: доктор Хаус, традиційно порушуючи всі можливі правила, привозить у лікарняне відділення ув’язненого, засудженого до страти. Вирок остаточний, оскарженню не підлягає, але перш ніж убивця сяде на електричний стілець, Хаус вилікує його і заодно з’ясує, що причини, які штовхнули пацієнта на здійснення серії жорстоких і безглуздих вбивств, криються в його хворобі. Так тяжка недуга, не виявлена вчасно, все-таки убила людину.

^{Хаус роз’їжджає на скейті, тимчасово позбавившися болю в нозі}

Як відомо, ефективність лікування безпосередньо пов’язана з правильною постановкою діагнозу. А для цього Грегорі Хаус повинен увімкнути свій потужний інтелект. Одна з інтриг кожного епізоду полягає в тому, що, починаючи вивчати симптоми, доктор робить раз по раз декілька помилок, внаслідок чого лікування, почате його командою, може вбити пацієнта. А інколи через помилку Хауса хворий і насправді опиняється на краю загибелі, його серце зупиняється, і доводиться негайно застосовувати електрошок для запуску найважливішого життєвого органу. Хаус часто ризикує, він може навмисне зробити боляче пацієнтові або ввести його в кому, готовий навіть убити пацієнта, аби вірус, котрий уразив людину, проявив свої властивості в нестандартних умовах. І виявивши врешті-решт чергового паразита, Грег тут-таки витягує людину з того світу, щоразу пожинаючи лаври. Застосовуючи свій улюблений метод спроб і помилок, Хаус помиляється в середньому чотири рази за одну серію. Правильний діагноз і порятунок приходять зазвичай на 36–38-й хвилинах, аби залишився час на вдячність хворих, що вже встигли зневіритися, і заодно — на докори Лізи Кадді.

Виявляється, біль і його послаблення під дією вікодину допомагають Грегорі Хаусу зосереджуватися і знаходити вирішення чергової медичної проблеми. Потому як одного дня він помилився з діагнозом і хворий замалим не помер, доктор рішуче відмовляється від кетаміну. В результаті повертаються біль, кульгавість, вікодин і колишні геніальні здібності. Тому не буде великою натяжкою провести паралель між доктором Хаусом і типовим героєм американського вестерну.

^{Клінт Іствуд в образі Вільяма Мані}

У творах цього чисто американського жанру шляхетні одинаки, які шукають пригод і відновлюють справедливість, розправляються з ворогами та приймають важливі для сюжету рішення, лише як слід відсьорбнувши нерозбавленого віскі просто з пляшки. Свої неймовірні подвиги ці «дикі гуси Дикого Заходу» здійснюють у стані середнього алкогольного сп’яніння. Створивши в 1992 році так званий антивестерн «Непрощений» (Unforgiven), який отримав «Оскара» у чотирьох номінаціях, зірка вестернів Клінт Іствуд чітко показав: його герой, колишній суперкілер Вільям Мані, кинув пити — і перестав бути супергероєм, втратив професійні навички. Аби відновити їх та покінчити з бандою шерифа-садиста, Мані знову починає пити. І тепер йому не страшний десяток озброєних поліцейських і бандитів, що долучилися до них, — п’яний герой карає їх, не знімаючи капелюха. Отже, постійне відчуття болю, змішаного з наркотичним кайфом, — ознака професійної придатності суперлікаря. Недаремно щур, якого завів у себе Хаус, названий на честь Стіва МакКвіна, котрий зіграв, до всього, у багатьох вестернах. До речі, МакКвін — один із улюблених акторів Г’ю Лорі.

Доктор хворий

Витівки Грегорі Хауса, повний перелік яких може зайняти цілу книгу, визначають іще один діагноз головного героя, прихований у назві серіалу. Абревіатуру «M. D.» можна перекласти не лише як «доктор медицини» (Doctor of Medicine), але і як «психічно неповноцінний» (англ. mentally deficient). Доктор Грегорі Хаус страждає на всі душевні хвороби, описані в книзі французького фізіолога ХІХ століття Поля Реньяра «Розумові епідемії», складеної з його лекцій, прочитаних у Сорбонні 1866 року.

Окрім морфіноманії, яку ми розглянули досить детально, Реньяр описує такі стани.

— Манія величі — перебільшена любов до успіху і могутності. Доктор Хаус не пробачає помилок не лише іншим, але й, у першу чергу, собі. Помилка для нього — присоромлення його величі.