Феномен доктора Хауса. Правда і вимисел у серіалі про геніального діагноста

^{Доктор Хаус і Воглер}

І доктор Хаус негайно дає мільйонеру бій. Воглер спокійний: він певен, що легко впорається з непокірним лікарем, навіть намагається купити його гарне ставлення. Грегорі за дорученням мільйонера повинен виступити перед шанованими людьми з позитивним відгуком про новий препарат Воглера. Характер у Хауса, звісно, поганий, але його професійна репутація бездоганна, і йому повинні повірити, а значить — і схвалити розробки Воглера. Проте в своїй промові Грегорі Хаус обмежився декількома фразами, з яких виходило: препарати Воглера таки сумнівні. Це розлютило мільйонера.

Кадді: Воглер хоче тебе звільнити. Закрити весь відділ.

Хаус: Добре хоч, що ти боролася за мене, еге ж? Сукня була непоганою тактикою, але треба було довести справу до кінця — додати брудний вікенд у Вегасі. Що-небудь, що показало б твої справжні адміністративні навички.

Грегорі відмовчується, він чомусь переконаний у власній невразливості. І продовжує рятувати життя, незважаючи на чорні хмари, що згущуються над його головою. Це ще одна метафора, використана творцями фільму: перша пряма загроза улюбленцеві публіки нависає над ним «чорною хмарою» у прямому розумінні слова, Едвард Воглер — чорна й огрядна людина.

Звільнення неминуче: рада директорів Принстон-Плейнсборо залякана погрозою Воглера позбавити лікарню гранту в 100 млн дол., якщо Хауса не виженуть. Для того, щоб звільнення стало легітимним, не вистачає лише двох голосів — Лізи Кадді та Джеймса Вілсона. І тоді оскаженілий Воглер робить фатальну помилку — він миттєво звільняє непокірного Вілсона, намагаючись таким чином залякати не лише Кадді, але і решту членів ради директорів. Проте він домагається протилежного ефекту. Ліза Кадді пояснює колегам: якщо зараз вони дозволять мільйонерові позбутися Вілсона, то дуже скоро у такий самий спосіб може втратити роботу будь-хто з них, у тому числі вона сама. Отже, справа тепер була вже навіть не в Грегорі Хаусі, якому Кадді не дозволяє виходити за рамки пристойності й невиправдано ризикувати життям пацієнтів. Може постраждати репутація лікарні, адже користь від препаратів Воглера насправді сумнівна.

Вирішивши, що навіть заради мільйонів не варто опинятися під контролем їхнього власника, рада директорів голосує за відставку Едварда Воглера. Така професійна солідарність, по множена на логіку того, що відбувається, не дивувала ні Америку, ні глядачів у Європі. Проте українські глядачі змушені зізнатися собі: така солідарність у переважній більшості вітчизняних трудових колективів, на жаль, неможлива. Конфлікт із власником і працедавцем зазвичай розвивається не на користь найнятого працівника. І ми не готові ще в повній мірі оцінити вчинок Лізи Кадді, яка по всьому сказала Грегорі Хаусу: «Ти вартував мені ста мільйонів доларів». Хаус теж не був здивований учинком колег: він якимсь незрозумілим чином передбачав саме такий фінал конфлікту з Воглером.

Майкл Тритер, поганий поліцейський

Поява в середині третього сезону «House M. D.» по ліцейського Майкла Тритера (Michael Tritter), якого грає актор Девід Морс (David Morse), несе відразу декілька смислових навантажень. По-перше, доктор Хаус після перемоги над Едвардом Воглером дуже довго не мав можливості схрестити мечі з ворогом. Глядачі чекали чергового протистояння з суперником, котрий увірвався в світ Принстон-Плейнсборо ззовні. По-друге, переслідування Хауса служителем закону символізує неминучість покарання за скоєне, а Грегорі, як глядач уже встиг зауважити, не надто законослухняний. Неминучість тут тим символічна, що Хаусу так і не вдається уникнути покарання, незважаючи на те, що в останню мить детектив Тритер сам відмовляється пресингувати норовистого доктора. По-третє, конфлікт Хауса і Тритера показав: у своїх проблемах доктор Хаус має винити лише себе. І по-четверте, поганий поліцейський — улюб лена тема американського, європейського, а також японського детектива і трилера в літе ратурі й кіно. Власне кажучи, фігура Майкла Тритера — данина жанру, законів якого прагнуть дотримуватися творці се рі а лу. Згадайте: Шерлок Холмс зав жди конфліктував із поліцейськими Скотленд-ярду, та і будь-який інший герой-сищик зазвичай перебуває у стані війни з офіційними слугами закону.

Термін «поганий по лі цей ський» не завжди є негативною характеристикою персонажа. Часто «поганий» у поліцейському детективі або трилері — це той, хто в боротьбі зі злочинністю не завжди діє в чітко окреслених рамках закону, переймаючи і з успіхом використовуючи методи самих злочинців. «Поганий поліцейський» — людина без гальм у всьому, що стосується покарання злочинця і відновлення справедливості. Один із перших фільмів японського режисера Такеші Кітано називається «Жорстокий поліцейський» (Violent cop, 1989) — для боротьби з якудзою не годяться білі рукавички. Широко відомий цикл детективних трилерів про поліцейського з Сан-Франциско Гарі Каллагана, якого називають Брудним Гарі. Цикл відкриває однойменний фільм Дона Сигела (Dirty Harry, 1971), продовженням якого є ще чотири фільми, зняті різними режисерами, у тому числі самим Клінтом Іствудом — незмінним виконавцем ролі «поганого поліцейського». Гарі не боїться забруднити руки, він не чистоплюй, а ветеран війни у В’єтнамі, і кожне його розслідування — це бойова операція.

^{Детектив Майкл Тритер}

Проте на початку 1990-х років тема «поганого по ліцейського», коли насправді він не такий уже поганий і завжди діє на боці закону, нехай і незаконними методами, поступово отримала відгалуження: «поганий поліцейський» — це тепер і особа, яка зловживає своєю владою. І, що характерно, поліцейський може загнати в глухий кут абсолютно безневинну людину, діючи винятково в рамках закону і навіть ввічливо посміхаючись при цьому. Яскравий приклад такої історії — трилер Джонатана Каплана «Незаконне вторгнення»