увійшла.
Вона не помилилася. Це справді була головна героїня її знищеного фільму, талановита актриса, яка після багатьох тріумфів канула в безвість. До Лізи доходили чутки про її бурхливий роман з відомим режисером, про його трагічну загибель, у якій її звинуватили, навіть тримали три роки в колонії суворого режиму, і про те, що вона почала досить серйозно пити.
Три роки далися взнаки, наклали відбиток на зовнішність, ходу, поведінку, але жест, яким жінка поправила зачіску, залишився тим самим — елегантним, ніби в її житті не існувало ані синьої казармової уніформи, ані кирзових чобіт.
Актриса (Ліза називала її шанобливо — Анастасією Юріївною) оглянула зал й безпомилково попрямувала до її столика. Ліза підвелася назустріч, вони мовчки обнялися, постояли так хвилину, на подив іншим відвідувачам, доки щемлива мить зустрічі не перетворилася на момент ніяковості. Сіли за столик.
— А ти зовсім не змінилася, дорогенька, — сказала актриса, — що двадцять п’ять, що двадцять вісім — різниці не відчувається. У ці роки жінка може виглядати однаково, навіть помолодшати… А в мої роки… Але — заради Бога! — без компліментів! Мені нині всі роблять компліменти, ніби я не з тюряги, а з косметичного салону вийшла…
Як завжди, вона говорила багато й майже не слухала співрозмовника. Лізу це вразило ще на зйомках: інші були напружені, повторювали слова ролі, вживалися в образ або зосереджено мовчали, а ця поводилася так, ніби вихлюпувала із себе все зайве, як воду з банки з густою олією. Ліза знала її з дитинства із фільмів і театральних ролей — грала вона головним чином принцес у дитячих казках, ніжних «тургенєвських» дівчат й «арбузівських» максималісток. Мила кирпатість, охайненьке кругле обличчя, брови-«стрілочки» і — грація в кожному порухові. Коли Ліза вступила до тетрального, афіші з портретами цієї зірки були розклеєні по всьому місту. Навчаючись, Ліза підробляла в театрі костюмером. Часом, у вихідні, коли актрис не було, вона одягала їхні сукні й крутилася перед люстром. Одного разу в цей момент увійшла вона, примадонна. Щоправда, тоді вона вже не була ніжним янголом і, як пліткували, тихо спивалася після смерті трирічного сина, залишаючись при цьому особою трагедійно-романтичною, об’єктом для пліток та залицянь. Вона увійшла нечутно й зупинилася прямо перед Лізою:
— Яке золото нидіє в костюмерницях! Це ж треба… — промовила вона, безсоромно поглинаючи Лізу своїми великими очима. — Ти саме така, якою я завжди мріяла бути — «тою, що на вугілля все перетворює!»
— А ви — така, якою мрію бути я! — насмілилася Ліза на відповідний комплімент.
— Ти мене знаєш?
— Бачила в кіно й на сцені, — Лізі раптом стало цікаво й ніяково: жінка, котра стояла перед нею, була незвичайної вроди, недосяжна. Вона чула, що дехто називає її «геніальним стервом»…
А потім було «Божевілля». Те, що грати буде саме Анастасія, Ліза знала наперед. Ця роль стала кращою роботою Анастасії в кіно. Кращою і… останньою.
— Ти п’єш чи праведниця? — обірвала її спогади актриса. — Може, пригостиш?
Ліза підійшла до шинквасу й купила чарку коньяку. На обличчі актриси проступив рум’янець. Вона випила залпом. Лізі стало сумно.
— Ти щось зараз робиш? — запитала її Анастасія.
— Ні. Я залишилася на кафедрі. Працюю.
— От і розумниця, — зраділа чомусь співрозмовниця, — може, вцілієш… Таким, як ти, краще сидіти тихо, як миша… — Актриса непевним рухом піднесла палець до вуст, і Ліза з жахом зрозуміла, що їй вистачило б і наперстка, аби захмеліти. — З’їдять тебе, ой, з’їдять. Не заздрісники, так мужики. Але, знаєш, що я тобі скажу — не дай себе зламати. Гнутися — можеш, а ось так, щоби навпіл та ще й з тріском — ні! Не ті часи для таких, як ми, не ті… Ось я народилася «Настасією Пилипівною», а що бачу: дріб’язок, чвари, спітнілі долоньки… Ти колись зніми щось по Достоєвському, га? Не зараз, а колись потім… Я в тебе хоч стіл кухонний буду грати! Обіцяєш?
— Звичайно, Анастасіє Юріївно. Тільки це не скоро буде…
— Коли буде — тоді й покличеш… — голос її раптом набув агресії, — а не буде — туди тобі й дорога! Значить, народилася костюмерницею — в костюмерницях і помреш! Давай ще вип’ємо, коли грошей не жаль…
Ліза знову замовила коньяк.
— А тепер — іди! — сказала актриса, схилившись над чаркою.
