ПЕРЕМОГА
Недовго й проспала Марі тієї місячної ночі, як її збудив чудний гуркіт, що ніби долинав із кутка спальні. Хтось наче вергав і котив каміння, і до тих звуків домішувався огидний писк і свист.
- Ох, це миші, знов прийшли миші! - злякано крикнула Марі й хотіла збудити матір, [57] але враз заніміла, руки й ноги в неї немов одібрало, бо тієї миті вона побачила Мишачого короля, що вилазив із дірки в стіні.
Очі його метали іскри, сім корон виблискувало на семи головах. Ось він розігнався й вискочив на столик, що стояв біля самого ліжка Марі.
- Хі-хі-хі, віддай мені, мала, цукерки, віддай марципана, а то я розгризу твого Лускунчика, розгризу!
Так запищав Мишачий король, страхітливо заклацав, заскреготів зубами й шаснув назад у нору.
Його поява страшенно налякала Марі, вона встала вранці бліда й така схвильована, що не могла вимовити й слова. їй дуже кортіло розповісти матері, чи Луїзі, чи бодай Фріцові, яка пригода з нею трапилась, але вона подумала: «Хіба мені хто повірить? Ще й висміють мене!» Одне Марі знала тепер напевне: щоб урятувати Лускунчика, вона повинна віддати свої цукерки й марципана. Тому ввечері вона всі їх, скільки мала, поклала під шафу.
Вранці мати сказала:
- Не знаю, де в нас у вітальні взялися миші. Глянь, Марі, поїли всі твої цукерки.
Справді, від цукерків Марі нічого не лишилося. Тільки марципан з начинкою не припав до смаку ненажерливому Мишачому королеві, але й його довелося викинути, бо він був понадгризуваний з усіх боків.
Марі нітрохи не шкодувала за тими ласощами, навпаки - в душі вона була рада, бо гадала, що тепер її Лускунчик урятований. Та як же вона вжахнулася, коли другої ночі знов біля самих її вух запищало й засвистіло! Ох, [58] Мишачий король був знов тут як тут, і ще страхітливіше, ніж минулого разу, іскрилися його очі, ще відразніше пропищав він крізь зуби:
- Віддай мені, мала, свої цукрові й адраґантові* ляльки, а то я розгризу твого Лускунчика, розгризу!
[* Адраґант - їстівна смола дерев, що ростуть у тропіках.]
І жахливий Мишачий король знов шаснув У нору.
Марі дуже зажурилася, вранці вона підійшла до шафи й сумно оглянула свої цукрові й адраґантові ляльки. Та й хто б не зажурився на її місці, бо ти, уважна моя слухачко, навіть не уявляєш собі, які пречудові фігурки з цукру й адраґанту були в маленької Марі Штальбаум. Гарненькі пастух і пастушка пасли цілу отару білих як сніг овечок, навколо якої стрибав веселий песик, а крім них, там ще були два поштарі з листами в руці й чотири чудові пари - ошатно вбрані юнаки й вичепурені дівчата, що гойдалися на гойдалці, кілька танцюристів, орендар Чебрець із Жанною д’Арк, за якими Марі не вельми упадала, а найдалі в куточку стояла рожевощока дитина, її улюблениця. Марі дивилася на все те, і з очей у неї котилися сльози.
- Ох, любий пане Дросельмаєре, - мовила вона, - я все зроблю, щоб вас урятувати, але ж як мені тяжко!
Проте в Лускунчика був такий жалісний вигляд, що Марі, якій уже й так ввижалося, ніби Мишачий король роззявляє сім своїх пащек, щоб зжерти бідолашного юнака, вирішила [59] пожертвувати всім. Тому вона ввечері виставила перед шафою всі цукрові ляльки, як раніше виставляла солодощі. Вона поцілувала пастуха, пастушку, овечок, а останньою витягла з куточка свою улюбленицю, рожевощоку дитину з адраґанту, проте поставила її ззаду. Орендареві Чебрецю й Жанні д’Арк довелося стати в першому ряду.
- Ну, це вже казна-що робиться! - вигукнула мати вранці. - Видно в шафі хазяйнує якась велика ненажерлива миша, бо всі цукрові ляльки бідолашної Марі поїдені або погризені.
Марі таки не втрималась і заплакала, але за мить уже всміхнулася крізь сльози, бо подумала: «Байдуже, зате Лускунчик урятований!»
Ввечері, коли мати розповідала старшому радникові суду про те, яку шкоду робить миша в шафі з дитячими іграшками, батько сказав:
- Це просто ганьба, що миша порядкує в шафі як собі хоче, поїдає в бідолашної Марі всі солодощі, а ми не можемо її знищити!
- Знаєте що? - весело втрутився Фріц. -Пекар, що живе під нами, має чудового сірого радника посольства. Я принесу його до нас. Він швидко покладе всьому край і відкусить злодійці голову, хай то буде навіть сама пані Мишильда чи її син, Мишачий король.
