Мобі Дік, або Білий кит

Деггу (похмуро). У цьому образи немає.

Матрос із С а н т-Я г о. Іспанець геть упився і з глузду з'їхав. Чого б ото? Мабуть, у нього в голові рідке полум'я нашого старого Могола розгорілося не одразу.

5-й матрос з Нентакету. Що це блищить? Еге, блискавка!

Матрос-іспанець. Ні, це Деггу вишкірив зуби.

Деггу (кидається на нього). А ти зараз проковтнеш усі свої зуби, дрібне стерво! Біла шкура – гниле нутро!

Матрос-іспанець (не відступаючи). Я залюбки штрикну тебе ножем, довбне боягузлива!

Усі. Б'ються! Б'ються!

Тештіго (видихаючи дим). І внизу б'ються, і нагорі б'ються – там боги, тут люди, усім хочеться побавитись! Пфф!

Матрос із Белфаста. Бійка! Ура! Пресвята Діво, бійка! Бийте його!

Матрос-англієць. Битися чесно! Відніміть в іспанця ніж! У коло, станьте в коло!

Старий матрос з острова Мен. Умить стали в коло. Це кільце замикає світ! У цьому кільці Каїн убив Авеля. Усе чудово, так і має бути! А інакше для чого ж ти, Господи, створив це кільце?

Голос старшого помічника з юта. Марсові – до вантів! Спустити брамселі і бомбрамселі! Взяти рифи у марселів!

Усі. Шквал! Шквал іде! Швидше, молодці! (Розбігаються.)

Піп (переляканий, заліз під кабестан). Молодці? Нічого собі молодці, хай Бог милує! Гуп! Це луснув клівер-леєр. Бум! Боже! Залізай глибше, Піпе, то спускають бом-брам-рей. Тут іще страшніше, ніж на Новий рік у лісі в бурю! Хіба ж тут насмілишся лізти за каштанами? А вони лізуть та ще й лаються, аж слухати страшно, а я сиджу тут. Їм краще, там ближче до неба. Тримайся! Оце так! Оце шквал так шквал! Тільки ці люди ще страшніші – гірше білих бурунів за бортом. Білі буруни, Білий Кит – цур йому пек! Я чув, як вони точили ляси про Білого Кита, – цур йому пек! – оце тільки ввечері, а вже трясуся, наче мій бубон. Цей старий змій примусив усіх присягнути йому на вірність. О, великий білий бог десь там, у темній висоті, врятуй його від цих людей, які й боятися не сміють!

Розділ 41 Мобі Дік

Я, Ізмаїл, був серед цих людей; мої крики злітали до неба в загальному хорі; мої прокльони зливалися з прокльонами інших, і я волав дедалі гучніше і сипав відбірною лайкою, бо страх заполонив мою душу. Мене підкорило всевладне містичне почуття, що прийшло ззовні: спрагла ненависть Ахаба стала моєю. І я жадібно слухав розповідь про люте чудовисько, якому я і всі інші поклялися безжально мститися.

Уже багато років самотній Білий Кит час від часу з'являвся в тих пустельних водах, куди лише зрідка заходять китобійці в гонитві за кашалотами. Проте навіть серед них не всі знали про нього; небагато хто його бачив; а тих, хто колись насмілився вийти з ним на бій, було й зовсім мало. Велика кількість промислових кораблів, безладно розкиданих у водному просторі, які нерідко переслідують свою небезпечну здобич у відлюдних широтах, де часом за цілий рік не побачиш жодного вітрила і не почуєш жодної звістки; надзвичайна тривалість китобійних рейсів; невизначені строки відплиття і повернення – усе це разом з іншими причинами, явними та прихованими, віддавна заважало відомостям про Мобі Діка поширитись у світі китобоїв. Безперечно, окремі кораблі повідомляли, що в певний час і під певним меридіаном зустріли кашалота, який був дуже великий розміром і надзвичайно лютий і, завдавши чималих втрат тим, хто нападав на нього, зрештою тікав від них; і багато хто вважав цілком імовірним, що цей кашалот – не хто інший, як Мобі Дік.

Проте завдяки тій обставині, що останнім часом мисливці на кашалотів нерідко наражалися на прояви надзвичайної люті, хитрості і злості з боку переслідуваних китів, багато тих нещасливців, хто необачно зіткнувся з Мобі Діком, вважали, що причиною цього жахливого зіткнення була сама небезпека китобійного промислу, а не особливості цієї окремої тварини.

Саме з такої точки зору зазвичай розповідали про фатальну сутичку Ахаба з китом.

Спочатку ті китобої, яким доводилося, вже почувши розповіді про Білого Кита, зустріти його в далеких морях, неодмінно спускали вельботи і мчали за ним наздогін, боячись його не більше, ніж будь-якого іншого кашалота. Але страшні наслідки цієї гонитви – не тільки вивихи зап'ясть і гомілок, переломи кісток, втрата руки або ноги, але й згубні, смертельні небезпеки і запеклий опір, на який наражалися люди з боку Мобі Діка, – усе це, помалу звеличуючи його грізну славу, зрештою налякало і найсміливіших мисливців.

Жахливі чутки лише перебільшували і посилювали ту правду, що була в розповідях про зіткнення з Мобі Діком. Адже будь-яка дивовижна і страшна подія обов'язково породжує різноманітні чутки – так на розламаному стовбурі дерева виростають гриби і пліснява; а тим паче в морі, де неймовірні чутки виникають у значно більшій кількості, ніж на terra firma[173], якщо для них існує хоча б найменша основа в реальному житті. І наскільки море щодо цього випереджає суходіл, настільки ж китобої випереджають усіх інших моряків у своїх неймовірних вигадках. Китобоям властиві не тільки звичайні для мореплавців невігластво і марновірство, – їм частіше і ближче, ніж усім іншим морякам, доводиться бачити все жахливе і незбагненне, що є в океані, і не лише розглядати, зітнувшись із ними віч-на-віч, найбільші морські дива, але й ставати з ними – руки проти зубів – на смертельний герць. Загублений у далеких морях, де можна пропливти тисячу миль, проминути тисячу берегів і ніде не знайти різьбленої камінної плити чи іншої ознаки гостинності; на тих довготах і широтах, де йому доводиться робити свою нелегку роботу, китобій опиняється у владі явищ, які породжують у його душі грандіозні фантазії.

І тому не дивно, що чутки про Білого Кита, які наростали, мов снігова брила, що прокотилася в буремному морському просторі, зрештою увібрали різноманітні туманні натяки і зародки припущень про участь потойбічних сил, і через усе це Мобі Дік зажив такої грізної слави, якої не зміг народити лише видимий бік цього явища. І нарешті він почав навіювати на людей такий жах, що небагато хто з тих, кому доводилося бодай за чутками познайомитися з Білим Китом, наважився б зайти в небезпечну сутичку із цим створінням.

Для цього були ще й інші, більш вагомі і реальні причини. І донині живе серед китобоїв давня слава кашалота, що вирізняється своєю люттю з-поміж інших левіафанів. І донині існують китобої, готові з відвагою та спритністю стати до бою з гренландським, або справжнім, китом, але через брак досвіду, вміння або хоробрості відступають перед кашалотом; у всякому разі, є чимало китобоїв, особливо серед тих, що плавають не під американським прапором, чиї уявлення про левіафана – позаяк їм самим ніколи не доводилося бачити спермацетового кита – обмежуються лише тим мерзенним чудиськом, на яке віддавна полюють на Півночі; сидячи на палубі, ці мужні чоловіки, наче дітлахи біля вогнища, ладні перестрашено слухати дивовижні оповіді про промислові рейси до Південних морів. Проте ніде так не відчувають, не усвідомлюють усю страхітливу незвичайність величного кашалота, як на борту того корабля, форштевень якого спрямований йому вслід.

Про жорстоку могутність кашалота, з яким ми познайомилися порівняно недавно, здається, ще з давніх-давен існували туманні передчуття-уявлення; адже в деяких учених-природознавців – наприклад, у Повельсона і Олассена – ми читаємо, що спермацетовий кит становить загрозу не лише для всього морського тваринного царства, але й такий лютий, що має невтримну жагу до людської крові. Подібні уявлення зберігалися навіть за часів Кюв'є. І сам барон у своїй «Природничій історії» говорить про те, що при появі спермацетового кита всі риби (навіть акули) відчувають «великий страх» і «нерідко при поспішній втечі з такою силою б'ються об скелі, що можуть заподіяти собі смерть». І попри те що досвід китобоїв певною мірою спростував ці твердження, подібні вірування у всій своїй страшній сутності, втіленій у кривавому описі Повельсона, нерідко оживають у душах китобоїв під впливом їхньої небезпечної професії.

Тому зрозуміло, що багато хто з китобоїв, слухаючи таємничі і чудесні розповіді про Мобі Діка, згадував минулі часи, коли досвідчені мисливці на справжніх китів нерідко відмовлялися переслідувати кашалота, кажучи, що можна з чималим зиском полювати на інших левіафанів, але піднімати острогу проти такого чудовиська, як спермацетовий кит, смертній людині негоже. Зробити це – значить одразу попливти за течією Вічності. Існує чимало цікавих пам'яток, із яких можна отримати деякі свідчення з цього приводу.

Проте були й інші, готові навіть усупереч усім цим повір'ям стати на прю з Мобі Діком; а ще більше було таких, хто чув лише невиразне відлуння легенд про нього, без правдивих моторошних подробиць і без звичайного містичного ореолу, і був досить мужнім, щоб не уникати бою при зустрічі.