уст самого правдороба. Це був рідкісний привілей. Директор Лондонського
Інкубаційно-Кондиціювального Центру, як завжди, особисто водив нових
студентів по всіх відділах. “Лише щоб дати вам загальне уявлення”, - пояснював
він мету обходу. Бо, звичайно, щоб виконувати свою працю розумно, вони мусять
мати якесь загальне уявлення, - не надто велике, звісно, якщо хочуть бути
добрими і щасливими членами громади. Бо лише подробиці, як відомо, сприяють
чеснотам і щастю; узагальнення ж є інтелектуально необхідне зло. Не філософи, а
різьбярі й колекціонери марок творять хребет громади.
- Завтра, - додав він, посміхаючись щиро й ніби дещо погрозливо, - ви
приступаєте до серйозної роботи. Для узагальнень ви не матимете часу, а поки
що...
А поки що це був привілей. Прямо з вуст самого правдороба - в записник.
Хлопці писали як навіжені.
Високий і худорлявий, але стрункий Директор зайшов у кімнату. Мав довге
підборіддя й великі, трохи висунені наперед, зуби, що ледве прикривалися, коли
він не говорив, повними пишно-заокругленими губами. Молодий, старий?
Тридцять? П’ятдесят? П’ятдесят п’ять? Важко сказати. В усякому разі, це питання
просто не виникало; на шістсот тридцять другому році ери стабільності, ери
Форда, не спадало на думку ставити таке запитання.
- Я почну спочатку, - сказав Директор, і найстаранніші студенти тут же
занотували той намір: “Почати спочатку”. - Це, - він повів рукою, - інкубатори. - І,
відчинивши герметизовані двері, показав незліченні полиці, заповнені
нумерованими пробірками. - Тижневий запас яйцеклітин зберігається на рівні
температури крові, тоді як чоловічі запліднювальні гамети, - тут він відчинив інші
двері, - мусять зберігатися при тридцяти п’яти градусах, замість тридцяти семи.
