Було за північ, коли відлетів останній гелікоптер. Очманілий від соми,
виснажений затяжною оргією, Дикун вклався і заснув у вересі. Прокинувся, вже
коли сонце було високо. Полежав, кліпаючи очима, як сова на світло, потім
раптом усе пригадав. Усе.
- О Боже мій, Боже мій! - затулив він обличчя руками.
Під вечір показалися гелікоптери - летіли із-за Гог-Беку десятикілометровою
чорною хмарою. У всіх газетах була описана вчорашня оргія примирення.
- Дикуне! - покликали ті, що прибули першими. - Містере Дикун!
Відповіді не було.
Двері маяка прочинені. Вони відкрили їх, зайшли в сутінки вежі. В арці на
другому боці кімнати вони побачили східці, що вели на вищі поверхи. А під
короною склепіння гойдалися дві ступні.
- Пане Дикун!
Повільно, дуже повільно, як дві неквапливі компасні стрілки, ноги оберталися
праворуч - на північ, північний схід, схід, південний схід, південь, південний
захід; зупинилися, повисіли непорушно й знову почали обертатися, так само не
поспішаючи, але вже ліворуч - південний захід, південь, південний схід, схід...
© ВСЕСВІТ. - 1994. - №5/6, 7.
© МАРЕНКО Сергій, переклад з англійської, 1994.
Document Outline
ПРЕКРАСНИЙ НОВИЙ СВІТ
