страждання. Її сині очі наче побільшали, пояснішали. І раптом дві сльозини
покотилися по її щоках. Вона знову невиразно щось говорила, потім швидко й
пристрасно простягла руки до Дикуна, ступила крок до нього.
- Показуй - бичування! Хо-че-мо-би-ча! По-ка-жи...
І негадано вони одержали бажане.
- Шльондра! - кинувся Дикун до неї, як божевільний. - Смердючка! - і він
оскаженіло шмагонув її батогом.
Перелякавшись, вона кинулась була втікати, але спіткнулася і впала у верес.
- Генрі! Генрі! - закричала вона. Але її рум’яний супутник дременув за
гелікоптер - подалі від лиха.
Лінія глядачів поламалася, з радісним криком вдоволення вони кинулися до
магічного центру притягання - адже біль - чаруючий...
- Жарся, розпуснице, жарся! - знову шмагнув осатанілий Дикун.
Глядачі пожадливо збігалися, штовхаючись і деручись, як свині біля корита.
- Ох плоть! - заскреготав зубами Дикун, шмагонувши батогом по власних
плечах. - Вбити її, вбити її!
Притягнені чарівним видовищем страждання від болю, привчені до стадності й
співдії, невикоренимо прищеплених їм, глядачі мимоволі почали повторювати
несамовиті рухи Дикуна, стали бити один одного так, як Дикун бив то своє власне
збунтоване тіло, то те пухке втілення розпусти, що звивалося у вересі в нього під
ногами.
- Бий, бий, бий!.. - знай кричав Дикун.
Раптом хтось завів “Оргію-поргію”, і всі дружно підхопили приспів, пішли
колом, пританцьовуючи й плескаючи одне одного по плечах у ритмі 6/8. Оргія-
поргія...
