сподіваний момент, найважливіший, подумав Дарвін Бонапарт, ладнаючи
апаратуру, відтоді, як він зняв свій знаменитий стереовиючий контактний фільм
про весілля горил.
- Грандіозно, - сказав він сам собі, коли Дикун розпочав свої дивні вправи. -
Першокласно! - Він обережно й старанно навів свої телескопічні камери, стежачи
за рухами Дикуна, надягнув насадку, щоб крупним планом зняти шалене,
спотворене обличчя (чудово!), ввімкнув на півхвилини сповільнене знімання -
сповільнення дасть винятково комічний ефект. Прислухався до ударів, стогонів,
маячних слів, які записувалися на звукову доріжку, спробував підсилити їх (так,
безсумнівно, буде краще), почув і з радістю записав під час короткого затишшя
дзвінкий спів жайворонка. От аби Дикун ще й обернувся, щоб можна було зняти
крупним планом кров на спині. І майже відразу (щастить же сьогодні!) Дикун
послужливо повернувся як треба, і Дарвін зміг зробити досконалий кадр.
- Грандіозно! - поздоровив себе Бонапарт, закінчивши зйомку. - Чудово! - Він
витер спітніле обличчя. - Коли додати стереоконтактні ефекти, буде чудовий
фільм. Не гірший за “Статеве життя кашалота”. А це щось та важить!
Через дванадцять днів фільм “Дикун Суррейський” можна було побачити,
почути й відчути дотиком у кожному першокласному стереоконтактному палаці
Європи.
Фільм Дарвіна Бонапарта подіяв негайно й могутньо. Після обіду в день
прем’єри самотність селюка Джона раптово була порушена цілою зграєю
гелікоптерів.
Джон копав свій город і намагався докопатися до того, що діялося в глибинах
його душі. Смерть - і він загнав свій заступ раз, другий, третій. “І всі вчорашні
наші дні освітлюють запилені шляхи до смерті й праху дурням”. Далекий грім
