побачити, як ти батожишся. Хочемо батожіння!
- Хочемо бича! Хо-че-мо-би-ча! - в унісон, скандуючи у важкому ритмі,
повільно почала група, що стояла віддалік: - Показуй - бичування - показуй -
бичування!
Інші відразу підхопили той крик, як папуги, раз за разом повторюючи фразу з
наростаючою силою, аж поки після сьомого чи восьмого повторення “Показуй
бичування” перекрило всі інші звуки.
Кричали всім гамузом, сп’янівши від крику, з одноголосністю, почуттям
ритмічного єднання; вони, здавалося, могли скандувати годинами, до безконеч-
ності. Але приблизно на двадцять п’ятому повторенні сталася заминка. Із-за Гог-
Беку прилетів ще один гелікоптер і, повисівши над юрбою, приземлився між
глядачами й маяком, у декількох метрах від Дикуна. Рев пропелера на якийсь час
заглушив скандування, але коли мотори стихли, знову почалося:
- Хо-че-мо-би-ча! Показуй бичування! - так само голосно, наполегливо й
одностайно.
Двері гелікоптера відчинилися, спершу вийшов білявий рум’яний чоловік, а за
ним жінка у зелених оксамитових шортах, білій блузці й жокейському картузі.
Побачивши молоду жінку, Дикун здригнувся, відсахнувся і поблід.
Молода жінка стояла, усміхаючись до нього непевною, благальною, майже
жалюгідною посмішкою. Минали секунди. Та ось губи її заворушилися, вона
щось говорила, але слів не розібрати - їх покривало ревище скандуючого натовпу.
- Показуй бичування! Хо-че-мо-би-ча!..
Молода жінка притисла обидві руки до грудей з лівого боку, і на її ясному, як
персик, і красивому, як у ляльки, обличчі застиг недоречний вираз тужливого
