— Не погребуйте, пані…
Дмитро Горук важко вийшов з-за столу і з достоїнством подав Стефі чашу.
— Випийте, панночко… За здоров’я молодих! Весілля у моєї доньки Ксені і в Єгора!
Козаки за столом заворушилися, задзвеніли склянками, весело позираючи на хазяйку, яка все ще нерухомо стояла на східцях при вході на кухню.
Хтось із гостей гучно проголосив:
— Гірко!
Дмитро Горук розгублено завмер з простягнутою чашею, а довкола залунало:
— Гірко! Гірко!
Стефа страшно глянула на козаків і з ненавистю, розтягуючи слова, промовила:
— Я проклинаю вас! І вашого царя!
Підняла пляшку над головою і люто пожбурила на підлогу. Шампанське вибухнуло. Один із шматочків скла уп’явся в щоку Ксені, на фаті розповзлася червона пляма.
У глухому підземеллі з пологим, запліснявілим склепінням почулася лунка хода. На старезні стіни впало непевне світло ліхтарів. З-за повороту появилися ченці з металевими скринями в руках. Чернець, який ішов попереду, поштиво освітлював дорогу Йосипу Гродському; секретар владики різким порухом голови вказував дорогу у підземному лабіринті.
Мовчазна процесія зупинилась перед кутими залізом дверима. З дозволу Гродського один з ченців відсунув важкий засув.
У похоронному залі секретар митрополита впевнено рушив до однієї з гробниць. Ченці, скоряючись його безмовним наказам, з натугою відвалили мармурову плиту і квапливо склали металеві ящики в заглиблення, потім поставили плиту на те саме місце.
Йосип Гродський похмуро оглянув криївку, вдоволено перехрестився.
Холоднуваті, розумні очі владики, здавалось, проникли в саму душу Романа.
— Ваша сповідь трагічна, сину мій, — з глибоким почуттям сказав митрополит Андрій. — У ній я чую драму мислячої інтелігенції…
Скорбота в словах його преосвященства вразила юнака, він палко вигукнув:
— Чому наш народ не пішов за нами, ваша екселенціє? Чому ми зазнаємо поразки?
Роман з благоговінням побачив, що на очах владики виступили сльози.
До кабінету поспішно зайшов Йосип Гродський:
— Росіяни.
Митрополит Андрій ніби не чув свого секретаря.
— Ваша мужність, хорунжий, — сумовито всміхнувся він Романові, — дає вам право на притулок у святих стінах.
Коли юнак покинув кабінет, його преосвященство відійшов до вікна і, не повертаючись до секретаря, невдоволено сказав:
— Ви надто збуджені, брате Йосип.
— Вони мають ордер на обшук, — вибачливим тоном пояснив своє занепокоєння Гродський.
— Секретні архіви?
— Так, як ви наказали.
Владика сів у крісло з високою спинкою, акуратно розправив сутану, прикрив повіки, збираючись з думками.
— Просіть.
Полковник Первенцев, з прекрасною виправкою, коротко вклонився і клацнув каблуками з острогами. Митрополит величним жестом показав офіцерові на крісло. Первенцев подякував кивком і сів навпроти владики. Після невеликої паузи полковник сказав:
— Його превосходительству генералу Брусилову стало відомо, ваше преосвященство, що ваші пастирі розпалюють ненависть до російської армії, розпускають панічні чутки.
Митрополит Андрій незворушно слухав представника російської армії.
— І найприкріше: командуючого сповістили про випадок нападу на російських солдатів і офіцерів.
— Прошу запевнити його превосходительство, — з поштивою інтонацією промовив владика, — що особисто я з любов’ю ставлюсь до російського народу, рідного нам по духу і крові.
Первенцев різко піднявся і сухо відчеканив:
— Від імені генерала Брусилова я уповноважений зробити демарш. Незважаючи на неодноразові попередження, ви, ваша екселенціє, вважали за можливе оголосити з амвону Успенської церкви анафему, що спричинило до зіткнення з козачим роз’їздом.
Митрополит Андрій холодно, пильно дивився на полковника.
— Щоб уникнути провокацій надалі, — знову заговорив Первенцев, — генерал Брусилов змушений вислати вас за межі Західної України.
Парадними сходами собору святого Юра повільно спускались митрополит Андрій і полковник Первенцев. За ними довгою темною чередою тяглися священнослужителі. Сумно бамкав дзвін.
Полковник провів владику до автомобіля, біля якого, виструнчившись, завмер козачий караул, і відступив убік.
Його преосвященство ревно перехрестився на скульптури святих у нішах собору і, прощаючись, смиренно вклонився священнослужителям. Члени капітулу і ченці скорботно схилились аж до землі.
Унтер-офіцер відчинив дверцята і виструнчився, брязнувши острогами.
Владика відкинувся на задньому сидінні, і автомобіль, коротко просигналивши, виїхав з брами.
Йосип Гродський, освітлюючи підземелля ліхтарем, провів Романа похмурим лабіринтом, по якому незадовго до цього секретар владики пройшов з ченцями.
— Недруги вислали до Росії нашого отця і благодійника. Перед від’їздом владика розпорядився відносно вас.
Хорунжий був одягнений у чорну просту сутану, підперезану мотузком.
