Розділ VI
В невідому будучність
«Ambula ubi vis, quaere quodcumque volueris: et non invenies altiorem viam supra, nec secu-riorem viam infra, nisi viam sanctae crucis».
Понад морем сумно лине
Ключ відлетних журавлів.
Хто з них верне? Хто загине?
Чути їх прощальний спів.
I
Багато днів минуло у школі невольниць, і над страшною Кафою вже другий раз на північ летіли журавлі. Настала гарна весна, і земля запахла. Одного вчасного вечера, коли до пристані причалив ряд турецьких галер, побачила Настуня з вікна своєї кімнати, як військова сторожа у пристані зачала кидати свої шапки на землю і зривати намети! Голосні оклики вояків доносилися аж до неї.
Миттю стало відомо всім, що в місті Ограшкей помер у дорозі старий султан Селім[12] і що тіло його чорними волами везуть до Стамбула.
Якесь небувале заворушення заволоділо мусульманами.
На устах усіх було ім’я престолонаслідника, що досі був намісником Магнезії.
— На престол вступає молодий Сулейман!
Сі слова вимовляли мусульмани з якимсь особлившим притиском і таємничістю в очах.
По вулицях міста якось інакше йшли військові відділи: інакше ступали, інакше несли мушкети, інакше підносили голови. Крок їх став твердий, а литки яничарів мов сталь напружалися… У старих, чорних улицях Кафи збиралися товпи мослемів і голосно кричали до неба:
«Аллагу Акбар![13] Нехай сто літ живе султан Сулейман!» …Десятий султан Османів! А з тим окликом якась дивна легенда віри і надії йшла від Чорного моря і від гір Чатирдагу між народ мослемів. Йшла і кріпила його на дусі і на тілі.
Навіть на подвір’ях гаремів побожні жінки мослемів піднімали своїх дітей вгору і з завзяттям шептали:
«Нашу кров і майно — на приказ падишаха!»
І всі мошеї станули отвором, а народ мослемів хвилями напливав молитися за молодого султана. Із верхів мінаретів кричали муедзини дивними голосами свої молитви. Мов дрож громовини йшла по краю мослемів. Чути було в воздусі, що надходить велика доба держави Османів, підготована твердістю покійного султана. Якась аж неймовірна єдність опанувала мусульман всіх племен і станів — від багача до жеброти. Від неї тим виразніше відбивали посоловілі обличчя чужинців, християн і жидів.
Настуня з цікавістю очікувала дня, щоб розпитати свого учителя Абдуллага про молодого султана.
Як тільки на другий день увійшов у кімнату Абдуллаг, запитала його:
— Чого мусульмани сподіваються від нового султана?
Абдуллаг подивився уважно на неї, склонив голову, схрестив руки на грудях і сказав глибоким таємничим голосом:
— Султан Сулейман буде найбільший зі всіх султанів наших!
— Чому? — запитала молода невольниця, котра вже убулася в школі і привикла до учителів.
— Бо так предсказано, — відповів з глибокою вірою поважний Абдуллаг.
— Але що саме предсказано? — запитала цікаво Настя.
— Предсказано, що з початком кождого століття родиться великий муж, який обхопить те століття, як бика за роги, і поборе його. А султан Сулейман уродився в першім році десятого століття Геджри.
— Але ж у тім році уродилося більше людей, — замітила Настуня.
— Не говори так, о Хуррем, — відповів поважно Абдуллаг, — бо султан Сулейман любимець Аллага, і свята різка в руці його має за собою ще оден знак на те, що буде найбільший зі всіх султанів наших.
— Який знак? — запитала ще цікавіше.
