Нодачі, вихованець Шулми. І Асахіро Лі, прийнятий у плем’я.
Так, Асахіро Лі. Так звали цю людину – я пам’ятаю, він ще назвався мені перед турнірною Бесідою…
Брехав? Ні? Яка різниця?!.
Другою була жінка з майже прямою шаблею при боці. Якщо вірити Саєві, шаблю звали Кунда Вонґ. Як звали жінку – це мене не цікавило.
– Привіт, – просто сказав Асахіро Лі.
Зі мною не було Єдинорога, то ж я не чув, що сказав Нодачі.
– Привіт, – кивнув я. – Хоча й не хочеться тебе вітати.
– Убий його, Асахіро, – сказала жінка. – Чого ти чекаєш?
– Це Фаріза, – повідомив мені Асахіро. – Я чув, Чене Анкоре, що ти шукаєш мене.
– Ти не міг цього чути, – відповів я. – Я ні з ким не ділився цим. Але я справді шукав тебе.
– Гаразд. Ти мене знайшов. Їдь уперед, ми підемо слідом.
Демон із іржанням обігнув дві постаті, що ледь посторонилися, і я поїхав далі, не обертаючись. «Утечуть», – мигнуло в голові. І одразу ж: «Ні, не втечуть. Інакше навіщо вони взагалі тут?»
Так, вони йшли за мною.
Я часто уявляв собі, якою буде моя зустріч із людиною, що відрубала мені руку.
Зустріч виявилася ось такою. Простою й нудною.
І всетаки – зустрілися.
Розділ 18
– Мабуть, я повинен тебе вбити, – сказав ЯЄдиноріг. – Ні, не так: я обов’язково повинен тебе вбити. Так. Так правильно.
– Убий мене, – відповів Нодачі, великий меч.
– Убий мене, – відповів Асахіро Лі, Придаток Нодачі, людина з мертвими очами.
– Убий, але вислухай, – додали вони обидва.
…Кімната була тісна для нас. Я, Єдиноріг і Дзютте по один бік столу; Асахіро Лі й Нодачі – по інший.
За спиною Асахіро стояла смаглява Фаріза, і я відчував на собі її погляд – погляд самиці барса, у якої намагаються відняти не здобич, а дитинча.
Права рука Фарізи (тонке, але сильне зап’ястя, чіпкі пальці… гарна рука!) лежала на крученому руків’ї шаблі з хрестовиною, прикрашеною по краях кільцями. Шаблю звали Кунда Вонґ, і вона була божевільна. Вона любила Нодачі, а він щойно сказав: «Убий мене». Вона любила Нодачі, а Фаріза любила Асахіро, і це було видно всім, крім самих Асахіро й Но.
Мертвими очима не побачити любові.
За три кроки – ні, тепер уже майже за крок від них стояв безпристрасний Кос. На його поясі непорушно завмер есток Заррахід – і дехто знав справжню ціну Заррахідової непорушності. Статуя КосЗаррахід була висічена з найдорожчого мармуру, який лише зустрічається на цьому світі, і ліва Косова рука чекала за полою блузи.
