Там, прихований до часу від сторонніх очей, був Сай.
Можу собі уявити, про що думав Сай Другий у цю мить.
Можу – але не хочу.
Кімната була тісна для нас.
Світ був тісний.
– Убий, але вислухай, – повторив Асахіро Лі, Придаток Звитяжця Нодачі.
– Убий, але вислухай, – повторив дворучний Нодачі, меч людини Асахіро Лі.
– Уб’ю, – погодився ЯЄдиноріг. – А слухати не буду. Не хочу я тебе слухати.
І тут Фаріза й Кунда Вонґ не витримали.
Пружина, схована в шаленій Фарізі, розпрямилася, не витерпівши напруги, й гострий клинок Кунди навскіс метнувся над столом, прориваючись до мого горла. Дзю кинувся напереріз, із невиразним брязкотом перехопив шаблю, що скрикнула, і намертво припечатав її до стола – а хватка в Дзю була ще та. Тим часом оголений Єдиноріг уже впирався вістрям у ніжну шкіру під Фарізовим підборіддям.
Я відчував, як пульсує тоненька жилка на шиї молодої жінки. Один необережний рух…
– Ще раз утрутишся в розмову без запрошення – умреш, – крижаним голосом заявив Уламок, не випускаючи тріпотливої Кунди. – Зрозуміла?
– Ще раз утрутишся в розмову без запрошення – умреш, – повідомив я спопелілій, аж сірій Фарізі, намагаючись точно повторити інтонації Дзю. – Зрозуміла?
– Вона зрозуміла, – замість Фарізи й Кунди відповіли Нодачі й Асахіро Лі. – Вона все зрозуміла.
Дзю і Єдиноріг знову лягли на стіл – Уламок знехотя випустив Кунду Вонґ, що слабко бриніла, – а поверх Звитяжців лежали мої руки в лускатих латних рукавицях.
Тільки ліву рукавицю можна було зняти.
І в мертвих очах Асахіро мигнуло щось живе, коли він подивився на мої руки.
Мигнуло й згасло.
Кос стояв майже впритул до Асахіро Лі. Косова рука й далі залишалася за пазухою – і на грудях анТаньї зпід блузи ледь помітно випирало вістря Сая Другого. Цей горбок був зовсім поруч із потилицею Асахіро, мов нарив, готовий прорватися смертю.
«Цікаво, чи зміг би він?» – подумав Єдиноріг, маючи на увазі Сая.
«Цікаво, зміг би він?» – подумав я, маючи на увазі анТанью.
Кос спокійно глянув на нас і скривив свої тонкі губи в подобі усмішки.
Асахіро повинен був спиною відчути цю усмішку.
– Хороша у мене людина Кос анТанья, – мовив у простір Заррахід, так і не покинувши піхов. – Хороша… у нас людина.
