Але цікавість пересилила, і незабаром у щілині знову замигтіли то вухо, то око, а то й узагалі ніс.
– Це ще не лихо, ясновельможний еміре, – м’яко завважила зморшкувата баба, що сиділа поруч із Друдлом і тримала його за руку, немов боячись, що блазень зникне. – Кабір багато століть спокійним стояв, і лише останні п’ять років закипати почав. Це Шулма століття кипіла, а зараз заспокоюватися стала! Нині не час – а опісля поговоримо, як і чим Масудів вогонь гасити, і так, щоб не палахкотів, але й не вгасав зовсім! Так, Пересмішнику?
– Так, Матінко, – усміхаючись від вуха до вуха, відгукнувся Друдл. – Воістину – так.
– А на божевільних пророків у нас свої пророки є, – додав Діомед. – Розумні.
– Це ти про Ломаку? – зовні безневинно поцікавився Фальґрим, і все посольство розреготалося.
– Ні, Фальґриме, не про нього. Для Ломаки цей Гасан занадто мілкий. Я про слуг Уркалахая. Правда, Куштенгрі й Бачтенгрі?
– Правда, – коротко відгукнулися обидва шулмуси в халатах із брязкітками, і емір Дауд, на мить зустрівшись із ними очами, несподівано для самого себе пожалів божевільного Гасана асСаббаха.
Чаші з вином знову загуляли по колу, і векіль Ніяз, набравшись хоробрості, проліз у щілину до половини.
– О ясновельможний еміре, – видихнув Ніяз, немов кидаючись у крижану воду, – там…
– Хто там? – добродушно крикнув емір Дауд, і в Ніяза відлягло від серця.
– Там, біля входу, поважний устад Мансайя Одноокий і хінский алхімік Сааф бенСааф. Кажуть – емір їм призначав…
– Нехай заходять! – махнув рукою Дауд АбуСалім, і векіль Ніяз із усіх ніг кинувся виконувати наказ.
…Минуло зовсім небагато часу, і в чашах ще не встигло показатися дно, коли в зал Посвяти ввійшли двоє: кремезний літній коваль, праве око якого закривала чорна пов’язка, і старий із довгою сивою бородою й у гостроверхому ковпаку зі щільного сукна.
Обидва низько поклонилися, з подивом дивлячись на те, що відбувалося.
У руках у коваля був якийсь предмет, завдовжки майже з людину, старанно загорнений у промаслену тканину, а за спиною висів лист бронзи й дерев’яна, окута металом тринога; старий ніс мішечок завбільшки з голову дитини.
Від запропонованого вина гості відмовилися, і невдовзі, на прохання еміра Дауда задовольнити його цікавість, старий розв’язав свій мішечок і висипав у низьку металеву плошку трохи вугільносірого зернистого порошку зі слабким неприємним запахом.
І вдарив над плошкою кресалом.
Порошок, піймавши іскру на льоту, жадібно спалахнув, вивергнувши хмару смердючого диму, – і швидко згас.
Усі довго мовчали.
– Це допоможе мені викурити Гасана асСаббаха з Орлиного гнізда? – чемно поцікавився емір Дауд.
Сааф бенСааф мовчки дістав із торби, що висіла в нього на плечі, маленький, наглухо запечатаний і залитий смолою горшечок із необпаленої глини, завбільшки приблизно у два чоловічих кулаки; з горшечка звисав довгий промаслений ґніт.
– Тут те саме, – кинув неговіркий алхімік, відходячи аж до дверей, опускаючи горшечок на підлогу й чиркаючи кресалом над кінцем ґнота, а тоді відійшов від горщика на кілька кроків.
Немов крихітний вулкан вибухнув біля дверей, обдавши присутніх сірчистим смородом, і уламки глиняного горщика градом ударили по стінах, а зал заволокло димом.
Алхімік спокійно чекав, доки емір, що підхопився на ноги, і його співтрапезники заспокояться.
