— Правильне запитання. Якщо кохаєш, то потрібно коханого захищати, так вчить своїх дітей Велудуман, передвічний і благий Держатель Склепіння. Нехай завтра, після вечірньої перевірки, доктор прийде до третьої сепараторної зали рудника «Скелястий», підніметься до пультової і там чекає. Запам'ятала?
— Після звірки, до третьої сепараторної зали «Скелястого»…
— … до пультової.
— Я запам'ятала. А якщо Мангуса запитають, чому він туди пішов?
— Хто запитає?
— Доктор Авл.
— Старий док? Він сидить, спить, нічого не хоче знати. Дуже старий, дуже лінивий.
— А якщо запитають оті… Джи Тау?
— Доктор ходить до хворих, хіба це неправильно? Не всіх хворих можна привезти до лікарні. Завтра один дурнуватий клон дуже пораниться. Засуне руку до центрифуги, туди-сюди, а витягнути не може. Геть дурний. Клон репетує, кров тече, всі зупинилися, не працюють, кличуть лікаря. А він тут як тут. Доктор Мангус огляне пораненого, скаже: «Погано все, кості геть поламані. Ріжте руку, везіть до лікарні». А потім підніметься до пультової, щоб насварити операторів. Скаже їм: «Куди дивилися, безмозкі діти тормага? Чому підпустили дурного до машин? Вай-цу! Такий цінний молодий клон і так поранився, ганьба вам!» Операторам стане дуже соромно, вони засумують і відвернуться. А доктор пройде до задньої кімнати, де стоять ліжка. Там на нього чекатиме людина. Вона задасть докторові питання. Доктор відповість і піде собі.
— А якщо їх упіймають?
— Кого?
— Мангуса і ту… людину.
— Не впіймають.
— Учора до лікарні знову заходили Джи Тау. Велике начальство. Мангус їх дуже боїться.
— Хай не боїться. Сила Держателя Склепіння з нами.
— Я не жартую, Гумме.
— А я тим більше, жінко.
Готельний блок Резиденції Джи Тау,
головний купол Центрального поселення,
планета Кідронія (4КВ67:3) системи Абелари.
15 семпрарія 416 року Ери Відновлення
Вольск бачить сон. Він стоїть на оглядовому майданчику Другого Університетського Купола. За прозорим склом — рідний арпікранський пейзаж. Куполи Університету розташовані на широкому прибережному Плато Завойовників. Поряд — житлові куполи для викладачів і студентів університету, енергетична станція і головна обсерваторія планети. Сіре плато, рожеве небо, оранжево-фіолетові хмаринки. Чорні рівнини і сріблясті рельєфи велетенських споруд.
І занепокоєння.
Повільні, шорсткі напливи страху.
Неосяжна, але відчутна присутність безодні.
Присутність межі, за якою тільки темне ніщо, темніше від вугільно-чорної туманності Негро Макула, темніше від Темних Шляхів.
Він відчуває, що поряд із ним хтось стоїть. Він відчуває чиїсь життя і дихання. Неспокійні ритми живого тіла.
Він повертається і бачить очі Тами Шайнар — великі й глибокі, як розриви буття. Бачить обличчя Тами — овал темно-червоної бронзи з яскраво-червоною мушлею губ.
Мушлею, що кличе й обіцяє. Бачить прямий ніс стародавньої мисливиці і його ніжні крила, напнуті диханням.
«Хто ти?» — запитує він Таму.
«Я та, що стоїть над безоднею».
«А навіщо ти там стоїш?»
«Я здатна заглянути за край».
«І я теж здатний?»
«Здатний. Але ти здивуєшся, коли побачиш те, що живе за краєм».
«А ти не дивуєшся?»
«Ні».
«І не боїшся?»
«Ні».
«Ти невидима?»
«Я та, котру поставили над безоднею».
