залишалась невидимою.
- А ти, дитино, йди борзо до себе, бо он уже леда сі видко, - сказав Гайдук, - абись не блудила серед ночі.
- Так, я йду.
Гайдук пішов наперед, я за ним. Він витяг ключ і закрив хату вуйни Миці.
- Ади що. Я лиш закрию хату, дивлюсі, а вона знов розмикнена.
- Я думала, що це ви залишили її відчиненою.
- Та де! Замкну, а вона, певно, сама сі розмикає, чи що.
Гайдук звернув вниз, а я догори.
Вже на пагорбі я озирнулась на хату вуйни Миці і побачила у задньому вікні Варку.
Вона тримала рукою шторку і дивилась мені вслід.
Щури не дають мені спокою. Раніше я їх майже не помічала, а тепер, коли мене кілька днів не було вдома, вони зовсім розперезались.
Цілу ніч шастали по столі. Я найбільше боялась, щоб вони не набрались сміливості вискочити до мене на ліжко.
Я ненавиджу щурів за те, що вони такі великі. Одного я навіть вчора вбила лопатою і винесла далеко від хати в ліс.
Коли були коти, щури не наважувались висуватись. Шкода, що нема котів. Цікаво, що вони зараз роблять. Де вони?
- Я не можу нічого з тими щурами зробити, - пожалілася я Охримкові, - і найгірше вночі. Я вже дві ночі зовсім не сплю. Боюся, що вони будуть по мені лазити. Щури ж навіть можуть вкусити, я знаю.
- Чо ж ти раніше не казала. Я дам тобі щурячої отрути. Позасипай в нори, та й щурі зараз тобі віздихают.
- Хлопці, а ви не хочете записатись в бібліотеку?
Я вийшла аж на полонину, щоб їх знайти. Вони саме прийшли до своїх хатинок пообідати. Корів ніде не було видно, але сюди постійно долинало дзеленчання калатал, прив’язаних їм до шиї. Так корови ніколи не заблудяться остаточно. Вони ходять собі цілий день куди хочуть, дряпаються на такі неприступні скелі і узвишшя, куди я сама навряд чи дісталась би.
Ці два хлопці складають основний потенціал моєї бібліотеки, вирішила я. У селі небагато дітей. Двоє дівчаток зовсім малі, їм всього лиш чотири роки.
Захар - син Гайдука - вже дорослий. Він, якщо захоче, сам прийде в бібліотеку. А цих двох хлопців не дочекаєшся.
Хлопці подивились на мене з великою підозрою.
- Нашо? - спитали вони.
- Щоб брати і читати книжки. Я маю багато книжок. Ви можете виносити їх сюди і читати тут, коли не буде роботи.
- Я не вмію читати, - сказав один.
- І я не вмію.
- Тоді я буду вам читати. Ви будете приходити, а я буду вам вголос читати різні дуже цікаві книжки.
- У нас нема часу, - сказав один за двох. - Ми тут будемо до кінця осени. А ходити сенди-тенди тяжко.
- Я буду давати вам шоколаду. Ви ж любите шоколад?
Хлопці завагались. Шоколад - мій останній козир.
- Любимо. А ви зара не маєте?
- Зараз не маю. Але прийдете завтра в бібліотеку і візьмете.
- Нє. Завтра ми не можемо. Чорна корова може телє народити. Ми мусимо бути.
- Тоді післязавтра.
- І позавтра не можна, - хлопці замовкли.
- Чого не можна?
- Мама будуть сварити, що ми корови лишили.
Я не знала, що робити далі.
- Слухайте, давайте тоді я буду приходити сюди до вас і тут вам читати книжки.
- А корови?
- Буду з вами їх пасти.
Хлопці перезирнулися.
- Що знову? Хіба вам так буде не зручно?
