очутився недалеко від своєї хати" (запис С.Пушика).Таким добродійництвом образ Чугайстра нагадує домовика, який оберігає мешканців оселі, — справжнього духа-покровителя. ЛІСОВИК
За давніх часів люди вважали, що в лісі живуть боги. Там же, в лісі, нібито розташовувалася країна померлих предків — вирій. Для первісного суспільства й самі дерева були богами — вони мали тіло й душу, як і люди. Згодом стали вважати, що дерево є місцем поменшання духа, звідки він може вийти, а потім увійти в інше дерево. Тоді з'явився лісовик — лісовий дух, цар звірів і володар рослин; нарешті — господар лісу.Щодо зовнішності лісовика, то він різним народам і навіть різним прошаркам суспільства бачився по- різному. У класичному мистецтві лісових богів зображували в людській подобі з вінком на голові й зел єною гілкою в руці. Іноді лісовик ототожнювався з чортом і мав відповідний вигляд: із рогами на голові, з цапиними ко-
питами на ногах (згідно з легендами Покуття, ноги в нього були жаб'ячими); одяг застібався не як у людей, а навпаки — справа наліво. За іншими свідченнями, він голий, у шерсті:
"Виходе з лісу чоловік голий та страшний. Іде мимо дерева — врівні з деревом, мимо куща — з кущем, дійшов до воза — врівні з возом". Бачили в лісі й величезного чоловіка: "...назріст, як високе дерево, у довгій білій сорочці та як зарегоче!". У деяких оповіданнях він "старий-старий, маленький чоловічок, весь голий, а руки й ноги — волохаті".Схожий портрет подається в казці про Оха. Повів один чоловік свого ледачого сина в Ілюстрація до феєрії Лесі Українки „ . Лісова піснянайми. Дорогою сів на пеньок перепочити. "Ох! Як же я втомився", — каже. Тільки це сказав, аж із того пенька — де не взявся — вилазить "такий маленький дідок, сам зморщений, а борода зелена, аж по коліна...". Запропонував Ох узяти хлопця в науку та й повів його аж на той світ, та й прийшли вони до зеленої хатки, очеретом обтиканої. А в тій хатці все зелене — "і стіни зелені, і лавки зелені, і Оховажінка зелена, і діти, сказано, — все, все. Аза наймичок у Оха мавки — такі зелені, як рута!".Тут казка виявляє характерний для міфологічної свідомості зв'язок зеленої рослинності з "тим світом", культу рослин із культом предків. Найяскравіше він виступає в обрядах Русального тижня — Зелених святок, присвячених поминанню "заставних" мерців — утоплеників, самогубців і, особливо, дітей, померлих нехреще- ними. Вважається, що в цей час їхні душі вселяються в дерева і квіти. Разом із клечанням (зеленими гілками дерев, м'ятою, татар-зіл- лям) люди вносять до хати духів-родителів (родителями звалися всі померлі, навіть діти). На землі вони гостюють тиждень — Русаль- ний, а тоді їм влаштовують проводи.
Найбільшого поширення набули оповідання про те, що лісовики — це прокляті батьками діти. Як і русалки, котрі, згідно з деякими повір'ями, стають лісовикам за жінок. Вони живуть у воді або лісі. Іноді вони гасають вихором між небом і землею, доки не зніметься з них прокляття — оскільки доти земля їх не приймає. Ці прокляті душі бувають агресивними, тому зустрічатися з ними небезпечно, особливо вночі. Розповідають, що нечиста
т • , сила потемки виходить на до-Ілюсгращя до феєри Лесі Українки ."Лісова пісня" Р0ГУ 1 пропонує перехожимпідвезти їх на своїх конях. Той, хто погодився, додому вже не повертається.їздять дідьки, як виявляється, не на конях, а на обернених у коней померлих грішниках, утоплениках, вішальниках. Якось один чоловік повертався з далеких заробітків додому. Доганяє його пан на конях. "Сідай підвезу", — каже. Той сів. Трійка летить, як стріла, а пан усе гукає до кучера: "Піджени праву попадю!". Селянин питає, чому кобилу так назвали. А пан відповідає, що то не кобила, а й справді попадя, і він її привчає, щоб швидше бігала. Злякався чоловік. Раптом заспівав півень. Дивиться селянин — лежить він на дорозі близько свого дому, а пан зареготав і пропав.У пізніших — уже християнського спрямування — легендах про походження всілякої нечистої сили говориться, що це — скинуті з неба Богом ангели: ті, що попадали на дахи, — стали домовиками; які потрапили в ліс — лісовиками, у воду — водяниками.А ще є оповідання про Адама, який посоромився показати Богові всіх своїх дітей, — частину їх заховав, і приховані діти зробилися господарями домів, полів, лісів, озер — де кому Господь повелів жити.Лісовик міг з'являтися всякою звіриною, лошаком, птахом, людиною, мавпою, козеням, сіном, грибом, вогняним змієм, пухнастою ялинкою або білим мохом; міг наслідувати всі голоси: ревти, як ведмідь, пищати, як комар, скрекотіти, як сорока. Один чоловік повер
тався з ярмарку п'яний. Бачить: на траві пасеться маленький баранчик. На дворі було тихо, ніде ні вітерець не зашурхотить, ані пес не загавкає. Місяць світив дуже ясно. Чоловік подумав, що то його діти загубили баранчика, як пасли отари недалеко звідти. Тому зліз із коня, підняв на руках баранчика, висадив його в сідло й поїхав. Дорогою помітив він, що баранчик не хоче лежати на сідлі, а пнеться вгору — вже сам стоїть на сідлі й не падає. Здивувало його то дуже, але не міг здогадатися, що воно може значити. Коли приїхали до воріт, устав чоловік із коня й хотів зняти баранчика. Тільки простяг руки та й сказав: "Сараку баранчик!" — а баранчик заревів басом: "Шара- ку баранчик!". У ту мить заспівав півень і
