Але головне не це, а те, що вони були наочним втіленням великих почуттів обох закоханих, і всі навколо знають про це і втішаються, яке воно деревце таке дивовижне росте і яке воно є насправді, й раділи з такої думки:
— Коли ми одружуватимемо наших дітей, ми також зріжемо з вишні тризуб-гілку, і вона знову проросте і прикрасить нове весілля, і знову потім все піде за циклом вічного квітучого древа життя.
Багато в нас ще посібників з кохання — найбільша у світі кількість народних пісень, які навчають любові, ведуть по ній, розвиваючи найсвятіші почуття, а також еротичні, ба й сексуальні — найрізноманітніший спектр оспівування.
Навіть робочі вечорниці — там праця супроводжувалася співами та залицяннями, там існували спеціальні ігри для молоді, які дуже сприяли любовним єднанням. Колись у нас триста двадцять днів були святковими, і всі вони сприяли закоханим.
Потім співати стали менше, бо зазнали потужної атаки з боку прихильників нової суворої віри — забороняли усі такі свята, ігрища, ба навіть музичні інструменти в нас тотально спалювали, яко поплічників «біснування».
На Зелені свята, коли в полі з’являлися перші пагінці, господарі брали постіль вночі на поле і там завзято кохалися, аби заохочувати до любові рослини, щоби ті ліпше зростали. І це — справедливо: колись рослини заохочували закоханих, а тепер ті повертали борг.
Однак такі засоби святкування воскресаючого життя трактувалися яко гріховні. Отак свято Купала — найбільше святкування любові — було перетворено на день усікновення голови Івана Хрестителя, тобто свята геть чужого любові. Та й сама кількість свят скоротилося десь до ста тридцяти чотирьох.
Потім припинилося усе заразом — навіть недобитки-залишки. Радянська влада, яка досягла вершини поневолення своїх підданців, здавалося, навіки відучила людей радіти. Й лишила тільки кілька свят, їх можна перерахувати на пальцях однієї руки.
Тому вона й недовго проіснувала.
Нині, із новою нашою юною незалежністю, потроху відроджуються етносвята, етномузика, етноспіви; ця сила стає знову популярною серед молоді, саме вона перемагає на світових конкурсах, наприклад, на Євробаченні — отже потроху відроджується велика пісенно-ігрова наука любові, ліпша за всі посібники та методичні довідники.
Вишуканішими стають й словесні вияви любові, бо внески деяких народів у цій царині просто лякають.
«Мейк лав», — кажуть англомовні народи, і це їх не віднаджує.
«Заніматься любовью», — вторять москвомовні — і це вершина канцеляриту.
До слова, коли українці калькують цей вираз, нездарно перекладаючи: «займатися коханням», то тут постає на диво подвійне значення слова — у нас «займатися», це ще означає «запалюватися», «пройматися вогнем», отож навіть у такому випадкові виходить некепсько.
Так чи так, а в нас є розкішне дієслово «кохатися», і ніяких тобі «занятій», неначе з тієї фізкультури чи тригонометрії.
Це дієслово діяло, коли згаданих вище наук тут і в проекті не було. Працювали інші «формули»:
Отак звучить найдавніша наша письмово зафіксована пісня.
Це чужоземець-чех записав її, вражений любовною красою. Бо наші, місцеві, лінькувалися записувати, коли тут часу не вистачало, аби просто переспівати усі наші любовні здобутки.
Ця річка, Дунай, від тих часів, коли ми ще на ньому жили, виступає в ролі коханця, а дівоча розплетена коса є символом любовного поєднання з ним, себто до любові йшло все в нас — навіть навколишні гідроніми.
Найдавніший зафіксований письмово на Землі Бог — це тутешній Енліль, перший на Землі возкрешуваний Бог (теперішній Лель); наші почуття не щадили навіть небеса — Зоря (теперішня Венера) є символом Батьківщини, а втім, і символом любові також.
Можливо, для інших народів Батьківщина, державотворення і любов — різні речі, ба протилежні, але лише не в нас:
