Отак трактував ситуацію найбільший наш любовний лірик.
І молодь щосили виконувала заповіт Поета, люблячи і те, й інше, незважаючи навіть на те, що авторові за ці рядки більшовизм пришивав буржуазний націоналізм.
Інші окупанти, фашисти, запроваджували в нас антилюбовні заходи у вигляді радіоактивних прихованих випромінювачів, які розташовували в конторах. Скажімо, ти приходиш туди, і доки заповнюєш якусь анкету, твій сім’яний фонд опромінюється ізотопами, і, зрештою, стає ні на що не здатний, окрім заповнення бюрократичних циркулярів.
У такий спосіб Третій рейх розширював собі життєвий простір.
Згодом так само наука знищувала комах-шкідників, діючи вибірково на самців.
Усе це разом узяте було перевершене чорнобильським вибухом, чиї ізотопи рознеслися по всій нашій ненці з метою позбавлення її дітородної функції.
За всіма науковими розрахунками, після катастрофи тут не мусило народитися жодної дитинки. (Та й до Чорнобиля ми тримали світову пальму першості за загазованістю і вживанням пестицидів, не згадуючи вже про всі інші різновиди убивчої хімії, і теж дивували науку своєю живучістю.)
Що ми могли протиставити такому бузувірству? Якщо тодішня пропаганда твердила, що опромінення навіть корисне для українців.
Ми ж протиставляли лихові лише нашу впертість і наполегливість у любовних змаганнях — і виграли битву за наступні покоління. Бо в нас уже була новітня пісенно-естрадна інструкція, проста й зрозуміла:
Якщо любиш — кохай!
І не поступалися своїм життєвим і територіальним простором іншим народам, які, може, й були гіднішими посідати наші чорноземи, що історично несправедливо дісталися, як дехто з них вважає, якійсь невартісній, непрактичній нації. Котра прагне лише співати й кохатися, а все інше її мало цікавить.
За що українців і не люблять.
За їхню замилуваність одне в одного, в навколишній світ, ба й за самозакоханість. Садибу українців одразу впізнаєш по інших краях — там обов’язково ростуть мальви й інші яскраві квіти, бо ми залюблені в красу й хочемо, аби її було навколо найбільше, бо вона збуджує кохання.
Тому нас часто прозивають неробами (звісно, чим квіти садити, то ліпше би брукву), ледацюгами (замість пісень співати, то краще б ту брукву сапали), флегмами (чим на зорі дивитися, хай би ту брукву пильно стерегли вночі од сусідів), непрактичними (чим розмальовувати хату, ліпше би повчали сусідів, як жити), сентиментальними (чим кохатися, краще би «занімалісь любов’ю») — тобто безліч у нас є недоліків, зумовлених саме самозаглибленістю у високі почуття.
За що нас і зневажають, ще й прозивають хохлами.
До слова, видатний поліглот і перекладач Микола Лукаш якось дослідив це нехороше слово й дійшов висновку, що в індоєвропейських та азійських мовах хохол означає: всеверховний, син неба.
Однак ми, навіть після усього висловленого, скажемо так:
не хохли ми,
а:
кохли!
Оксана ЗАБУЖКО
WНАТ МАКЕS YOU SMILE WНЕN YOU АRЕ ТІRЕD[12]
На літаку, на пароплаві, на пляжі, в холі готелю — скрізь, де відбуваються мимобіжні необов’язкові знайомства,
