відійшла від нас Шехіна, втікаючи від розбурханого Сатаною світу».
«Де ж тепер Шехіна?» — питав Мелхиседек мудрих.
«На краю світу, на берегах Білого Озера», — казали йому.
«А де те Біле Озеро?»
«На сході ойкумени, між відрогами найбільших у світі гір, у царстві Цаган-малха».
У третій рік правління царя Завулона, сина Ісаака, пішов Мелхиседек на схід ойкумени шукати Білого Озера й царство Цагана. А мудрі сказали йому при розлуці: «Той, хто мандрує на схід — щасливий, бо він пізнає плинність кам'яних палаців і вічність наметів». Ось і Син Божий, за словом святого Луки, казав про «намети вічні».
Так розпочав свою мандрівку на схід син Левія. Йшов він через білу пустелю, вкриту сіллю і жовтим камінням. Ішов попри сірі горби, з яких стриміли кам'яні вежі, не створені людьми, немов прутні підземних демонів, застиглі у вічному прагненні зґвалтувати Небо. Безкраї були ті пустелі, і повітря над ними було сухе і спекотне, як порожнеча між звуками «хет» і «вав» у молитвах спраглого рота Вічності. Зашкарублий простір вкривали міріади піщинок, щільних та всюдисущих, схожих на засохлі сутності вмерлих прадавніх комах. Шматок хліба та два ковтки води мав щодоби Мелхиседек зі своїх запасів. Але кожного ранку, прокидаючись від голодного сну, встаючи з потрісканої землі, відганяючи від себе злих пустельних щурів, витрушуючи соляний порох з одежі, син Левія дивився на схід Сонця і здавалося йому, що бачить він над обрієм напнуте вітрило білого сяйва — благословенну Шехіну, вигнану справедливість; і молився.
Вийшовши з білої сонячної пустелі, Мелхиседек перетнув сіро-жовті степи, де пасеться стільки сайгаків, скільки мешкає людей в Імперії Раш-Хазарі. Розбійники двічі зупиняли його для грабунку і двічі дивувались відсутності в нього речей, цінних для необраних.
Нарешті син Левія вийшов на берег озера, що його він спочатку прийняв за Біле Озеро Цаган-малха. Але то був Батько Озер — Балгаш, оспіваний у тужливих хазарських думах про славетну епоху Ту-кю.
Мандруючи берегами Балгашу, син Левія натрапив на кам'яні та глиняні руїни, порослі повзучими рослинами, упосліджені часом перед срібляним обличчям Батька Озер. То були залишки першої столиці Ашинів, зруйнованої в 192 році епохи Ту-кю[84] дияволосповідниками з жовтою шкірою та вузькими чорними очима. Мелхиседек знайшов у руїнах камінь із зображенням стрибаючого вовка і плиту з хазарським написом, що не стерся від часу: «Дарма ви тікаєте на Захід. Схід спіймає вас і там».
На руїнах Першої Столиці, ім'я якої вмерло в часі, син Левія мав пророчі видіння про світло, темряву і сірий терен двоногих істот, обтяжених свободою. І відкрилося йому, що колір Шехіни — блакитний, а Число її — «чотири». Жив він біля води Балгашу два роки, лікував та навчав тубільців-скотарів, котрі мешкали серед руїн, будуючи над славетним камінням юрти з нефарбованої повстини. І бачив він там дракона, що звався Бахму.
Бахму був прабатьком усіх драконів обидвох ойкумен — із його чресел вийшли і броньовані хробаки лісових озер півночі, і Зеркелев буртаських мочарів, і той дракон, якого зустрів у Мерваській оазі шахіншах Ездигерд[85]. Тисячі років жив у воді Батька Озер перший з драконів Бахму, і коли Мелхиседек думав про нього, в душі сина Левія повстала неможлива для іудея думка, що початок смертних шерехатих теренів був на березі Балгашу.
Серед тубільців було незаперечним, що той, хто вип'є кров Бахму, стане безсмертним як прабатько драконів, і ненароджений, вічний. Старійшини скотарів розповіли синові Левія легенду про Безсмертного Апу.
Мисливець Апу виявив, що Бахму проповзає на південь від озера завжди одним і тим самим вибалком поміж глиняні горби Сарбаракану. Тоді Any знайшов велику брилу з отвором і в тому отворі закріпив гострий уламок залізного меча. Брилу з лезом він закопав у дно струмка так, що залізне жало було сховане під водою.
Три місяці чекав Any на дракона. Й ось старий хробак Бахму поповз на південь полювати дурних сайгаків. І сталося так, як передбачив хитрий мисливець. Сховане лезо прорізало черево безсмертного хробака, не захищене сірим шпичастим панциром. Бахму заревів так, що всі сайгаки Чорного Степу втекли у землі Хорезму і рік не поверталися до горбів Сарбаракану.
Дракон зніс хвостом три глиняні пагорби, і шматки глини падали в срібну воду Балгашу, мов брили з баліст — на обложене місто. Any заледве не наклав життям, забившись між велетенськими пісковиками. А коли Бахму поповз назад, до цілющої води Батька Озер, мисливець пішов його слідом і побачив у западині плаского каменя калюжу драконячої крові. Він випив її і жив надзвичайно довго. Старійшини казали Мелхиседекові, що дев'яту дружину Any взяв у свій намет, коли минуло сто п'ять літ із дня смерті першої.
Так перед Мелхиседеком з'явилася ще одна з таємних речей Сущого — Безсмертя серед смертного світу.
