Саргиша.
— Скільки він має таранів? — спитав Ашк-Келеф.
— Три тарани, — відповів Цанеф. — Один великий, із металевою довбнею, і два малих. Ще дев'ять катапульт невеликої потужності. Стіни Міста витримають. Баліст — вісімнадцять. Для них приготовані запалювальні бомби у глиняних амфорах. По десять бомб на кожну балісту. З усього Абайкового війська найнебезпечніша кіннота угрів, якою командує каган Д'юла, і булгарські піші полки, озброєні залізними мечами. Серед війська є близько двох сотень сатанинських волхвів. Вони везуть отруту для стріл і магічні амулети. За військом женуть незліченні отари овець, коней та оленів. Маючи стільки м'яса, дияволосповідники готові тримати облогу більше двох місяців.
Так сказав Цанеф. Ієгуда дав слово Ашк-Келефу, військовому радникові Найвищої Ради. Він єдиний прийшов на збори у військовому обладунку і мав при собі меча:
— У Священному Місті є чотири тисячі арсіїв, з них три тисячі — кіннота. Є двісті варягів, що не підтримали заколот. Але вони ненадійні. У разі потреби ми можемо озброїти ще шість тисяч мешканців міста. Через три дні з Саркелу і Семендеру підійдуть підкріплення, але не більше трьох тисяч. Цар Ніссі не зможе прибути з головними силами, бо візантійці у Вірменії подвоїли кількість війська і загрожують Семендерові…
Тут устав бібліотекар Найвищої Ради рабі Елігу й перервав слово військового радника.
— Відомості про візантійців неточні, — сказав він. — їх війська готуються до битв з агарянами. Тому новим воєначальником у Вірменії імператор Василій[110] призначив стратопедарха[111] Іоанна, який добре обізнаний з околицями озера Ван. Мені прийшли листи з Ані[112], в яких надійні люди підтверджують, що візантійці готуються до походу на схід, в землі халіфа. Так само агаряни, знаючи про наміри імператора Василія, не зможуть загрожувати Семендеру до кінця року.
Серед книжників Хавіли зчинився гомін невдоволення. Хтось із мудреців крикнув:
— Ніссі боїться потвори і хоче відсидітись у Семендері!
Деякі із запрошених повставали з ослонів, гомін зробився гучнішим.
Тоді з трону неквапно піднявся рабі Ієгуда, зняв з ланцюга табулу першосвященика і підняв її так, що вся Хавіла побачила блиск коштовних каменів.
— Ніссі, син Манасії і онуки моєї Рахелі — цар Хазарії за правом наступництва, — сказав Ієгуда. — В ньому тече свята кров царя і першосвященика Обадії Першого. Не нам бути суддями нащадка Обадії.
Гомін затих, і рабі Ієгуда дав знак Ашк-Келефу продовжувати. Той сказав:
— Усього на мури Саргишу ми зможемо вивести не більше п'ятнадцяти тисяч воїв. На двадцяти вежах є бойові машини, на них сьогодні натягують нові линви. Але цього замало, щоб перекрити весь периметр східного муру.
Тут радника перебив Мелхиседек:
— На Священному Острові півтори тисячі воїв. Якщо ми не втримаємо мури Саргишу, не вціліють ні Великий Каган, ні Печера Чорної Риби. Для охорони Кагана і Печери стане двох сотень юнаків Священного Загону.
— Це слушно, — підтримав сина Левія Ашк-Келеф.
Схвальний гомін світлою хвилею оббіг Хавілу.
Рабі Ієгуда кивнув головою на знак згоди.
— Головне, — продовжив Ашк-Келеф, — вибити варягів із фортеці Башнур. Нафтова майстерня Никифора працювала вдень і вночі і ми маємо тепер сто сімдесят амфор із грецьким вогнем, кожна вагою у три візантійські кентинарії[113]. Цього вистачить, щоб перетворити Башнур у цегляну пічку.
— Так, — підтвердив радник Елканах, син Йосифа, — у Башнурі тільки один колодязь із водою і пожежу варварам не загасити. Хай згорять погани!
— Хай згорять! — відізвалась Хавіла.
— Для метання запалювальних амфор сьогодні збудована велика баліста «Елі-Шафат» — «Бог засудив». Зараз на ній лаштують блоки і завтра зранку розпочнемо нищення заколотників, — сказав Ашк-Келеф.
Тут підвівся старенький рабі Песах із Чорної синагоги й сказав:
— Тисячі воїв і бойові машини — це добре і потрібно. Але небезпеку становлять не дикуни з півночі. Скільки вже їх на моїй пам'яті приходило в землі Хазарії, а вона залишалася нездоланною. Істинна небезпека не в них. Ви всі бачили, що камінь Бау, розміром менше курячого яйця, зробив більше лиха, ніж тисяча візантійських шпигунів у Ітхелі. Справжня
