Я тоді ще не знав, що це за хвороба, але вже поведінка мого вчителя розкрила мені, Що справа кепська. Він, як ніколи до того, метушився, заспокоював хворого, дав йому кілька пляшечок ліків. А коли Суанка пішов, Григорій Петрович вдарив кулаком по столу, сів, довго мовчав, куйовдячи волосся, а потім сказав:
- Хітто, цей мисливець загине... Ех, якби радіоактивні препарати, - можна було б спробувати... Але де їх узяти, коли навіть йоду не вистачає?
Від наших ліків Суанці не покращало, а гіршало з кожним днем. Мій дід кепкував з Колобкова, запевняючи, що російський шаман здатний виліковувати лише ті хвороби, які минають самі собою.
Ми дуже посперечалися з дідом. Я доводив йому, що все лихо в тому, що немає “препарату”, - до речі, я тоді дуже тьмяно уявляв, що це таке. А Енкамай кричав, що я - дурне, сліпе щеня, нездатне розрізнити погане й хороше. Ліки - добре. Але насамперед з тіла треба вигнати злого духа, а злі духи бувають різні, і до кожного треба вміти підійти...
- Ну, от і підійди до того духа, що засів у Суанці! - запропонував я зловтішно. - Чи виженеш?
- Вижену! - відповів розлючений Енкамай. - Ти побачиш це на власні очі, але заприсягнись, що до моєї смерті не розповіси нікому нічого!
- Гаразд! - погодився я. Григорій Петрович радив мені вивчати народну медицину, розпитувати про лікувальні трави, які використовуються в нас. А от про лікування камінням він навіть не згадував. Може, н це придасться?
Хітто замовк, припалюючи люльку. А Черкас раптом засміявся:
- Послухай, друже, а я теж знаю про лікування камінням! І, як не дивно, з курсу мінералогії. Існує такий собі давно відомий мінерал - антимоніт. В перекладі на нашу мову це означає “протимонашний”. Історія цієї назви така: в одному монастирі, літ чотириста тому, комусь спало на думку використати цей мінерал для лікування. Так от, уяви: від цих “ліків” монахи почали мерти, як мухи від мухомора!
- Непогані ліки! - зареготав Хітто. - Але не перебивай, я ще не скінчив.
...Так само вночі, потай від усіх, ми з Енкамаєм повели хворого Суанку до Блакитного озера, і дід розпочав лікування. Він не дозволив мені наближатись, але звелів уважно слухати і запам’ятовувати його заклинання.
- І ти запам’ятав? - поцікавився Черкас.
- Хоч і не зразу, а запам’ятав, - серйозно відповів Хітто. - Та ось послухай.
Монотонно, ритмічно, він почав швидко-швидковимовлятиякісьнезрозуміліслова.
- Тьху, ну й тарабарщина! - похитав головою геолог. - І досі пам’ятаєш?
- І не забуду до кінця життя! - відповів Хітто. - Я зубрив цей безглуздий набір слів, аж доки склав Енкамаєві залік на “відмінно”. Дід запевняв, що варт забути або додати до заклинання бодай одне слово - і лікування камінням, замість користі, заподіє хворому великої шкоди. Як не дивно, але Енкамай мав рацію.
- Стривай, стривай! - Черкас встав з ліжка, прошкандибав по кімнаті на милицях і знову сів. - Ти, пробач, не п’яний?
