принаймні познайомитися.
— Мене звати Окрю Іржон, а тебе?
— Діл Дзюпін, — сказав відеопірат. — Хоча це псевдо.
— За що тут?
— Я божевільний. Витратив усі гроші на відеосистему.
— Що ж, діагноз сумнівів не викликає, але ти принаймні можеш цим заробляти.
— Я не заробляю, я випускаю самвидавівську газету.
— Значить, невиліковний. А яку?
— «Ар Кастра». Українське порно.
— А-а-а, щось таке я бачив. Це ти мені її надсилав?
— Я.
— Але я не пригадую твого прізвища.
— У мене тоді було інше псевдо. Бал Горищ.
— А справжнє ім'я в тебе є?
— Нащо воно тобі?
— Ні на що. Просто так. Зрештою, як хочеш. То ти мене знаєш?
— Хто ж тебе не знає. Я навіть газету напочатку думав назвати «Не четвер». Але потім вирвався, так би мовити, з-під твого впливу. А от віршів моїх ти так і не надрукував.
— Для «Четверга» вони мені видалися заслабкими. Та, зрештою, ти й сам можеш себе друкувати.
— Час від часу я так і роблю. Але це клопітно, бо доводиться часто змінювати псевдоніми.
— Природна скромність?
— Тіпа того.
— Ну добре. А тепер скажи, що це за фіґовина? Що за шмарки ти порозвішував по всій палаті?
— Це така модна зараз на Заході забавка. Називається Threedeecross transformer. Або скорочено Transcross.
— І для чого вона?
— Ні для чого. Просто забавка. Як тамагочі там, я не знаю.
— А в чому фішка? Що отак просто випускає з себе дроти, і з кінцями?
— Ні. Спробуй доторкнися.
Я простягнув руку і хотів схопити найближчий паросток, як він у момент розлетівся на маленькі чорні кульки (мал. 3), що порозсипалися по ліжку, але не залишилися
мал. 3
там лежати, а почали рухатися, ніби притягуючись одна до одної, утворюючи невеличкі скупчення, які формувалися в дрібні деталі на кшталт ґудзиків, чи що, а ґудзики своєю чергою притягуючи нові кульки, трансформувалися в деталі вигадливішої будови й складнішої структури — в них почали з'являтися рухомі з'єднання, котрі складалися в компактні форми, випускаючи щось на зразок мініманіпуляторів, а ті поглинали дрібніші елементи, нарощуючи загальний об'єм і самовдосконалюючись. Досягнувши певної критичної маси, конструкція, подібно до материнського Transcross'a, почала снувати ниті, які згрібали залишки кульок до однієї купи, а далі з ними коїлося все те саме — ущільнення, ускладнення, нагромадження, розбудова, аж поки не утворився достатньо автономний механізм, виплюнувши із себе довгого гнучкого мацака, не влився в основну конструкцію (мал. 4).
мал. 4
Від здивування й несподіванки мені відібрало мову.
