Бенкет

вести себе до Аґатона. Його провели до них разом із флейтисткою, що підтримувала його попід руку, і з кількома іншими особами з тих, що його супроводжували. (e) Він став у дверях — був у якомусь пишному вінку з плюща і фіалок, на голові мав багато стрічок. Став у дверях і сказав: «Вітаю шановне товариство! Приймете до свого гурту п’яного мужа, чи краще нам поступитися — тільки увінчаємо вінком Аґатона, задля чого ми, власне, й прийшли. Бо вчора, — звертаючись до Аґатона, — я не міг прийти до тебе, а сьогодні приходжу із цими стрічками на голові, аби увінчати ними голову, так скажу, наймудрішого і найгарнішого мужа. Смієтесь, що я п’яний? (213) Смійтеся, а я собі добре знаю, що говорю правду. Але зараз мені скажіть, не приховуючи, маю я йти, чи ні? Будете зі мною пити, чи ні? Зчинився гармидер — усі запрошували його зайти і приєднатися до столу, Аґатон теж його запросив. Алківіад увійшов, підтримуваний рабами, і відразу ж почав знімати із себе стрічки, щоб пов’язати ними Аґатона. (b) Стрічки спадали йому на очі, — тому він не побачив Сократа, але сів біля Аґатона, посередині між ним і Сократом. Сократ трохи відсунувся, щоб дати йому місце. Сівши до столу, Алківіад привітав Аґатона і пов’язав йому стрічки. — Розв’яжіть йому сандалі, слуги! — гукнув Аґатон, — щоб він міг лягти поруч із нами третім. — Прошу дуже, — сказав Алківіад, — але хто ж цей третій, з яким будемо пити? Оглянувшись, він побачив Сократа, а впізнавши його, зірвався на рівні ноги і закричав: (c) — О Геракле! Та це ж Сократ! Ти й тут влаштував мені засідку! Така вже твоя вдача — з’являєшся зненацька там, де я аж ніяк не сподіваюся тебе зустріти. Звідки ти тут узявся? І чому ти опинився якраз тут, а не біля Арістофана, скажімо, чи іншого кого, охочого до жартів. Так ні ж! Ти мусив вибрати собі найбільшого красеня з усіх присутніх! Тоді Сократ сказав: — Аґатоне, ти мусиш мене боронити! Любов цього чоловіка стала для мене нестерпною. Відколи я полюбив його, не можна мені ні поглянути, ні поговорити з гарним юнаком, щоб не викликати ревнощів Алківіада. (d) Що він тільки не виробляє — свариться, мало що до бійки не береться. Дивись, щоб і зараз він не натворив чогось, — помири нас, а якщо він спробує вдатися до сили, вступися за мене — я не на жарт боюся безумної любови цього чоловіка. — Ні, — втрутився Алківіад, — ніякого примирення між мною і тобою бути не може. Я ще поквитаюся з тобою. (e) А тепер, Аґатоне, віддай мені частину стрічок, щоб я пов’язав ними й цю дивовижну голову, аби він не дорікав мені, що твою голову я прикрасив, а його, хто перевершував своїми промовами всіх людей, не тільки вчора, як ти, а завжди, я не прикрасив. І взявши кілька стрічок, він почепив їх на голову Сократові і приліг за столом. А прилігши, сказав: Так діла не буде! Щось ви тверезі. Треба за вас узятися — як пити, то пити. Хай-но я тут покерую, поки ви всі не нап’єтеся. Якщо знайдеться в цьому домі якась велика чаша, давай її сюди, Аґатоне. А, зрештою, не треба. Тягни-но сюди, хлопче, ось той дзбан для охолодження вина, здається, в нього ввійде кварт вісім, якщо не більше. (214) Наповнивши його, він спершу сам випив, а потім запропонував випити Сократові, примовляючи: «Ці хитрощі мої не для Сократа. Хоч би скільки йому пропонували випити, він вип’є і зовсім від цього не сп’яніє». Слуга наповнив дзбан і Сократ випив. Тоді озвався Ериксимах: (b) — Стривай, Алківіаде, що маємо робити? Будемо отак пити, як п’ють, коли хочуть вгамувати спрагу, не бесідуючи і не співаючи за келихом? — Ериксимаху, достойний сину достойного і мудрого батька, привіт тобі, Ериксимаху! — звернувся Алківіад. — Привіт і тобі, — відповів Ериксимах. То як? Що робимо? — Як ти скажеш. Мусимо слухатися тебе. Вмілий-бо лікар один від людей багатьох є вартніший. Як зволиш, Ериксимаху. — Тоді, слухай, — сказав Ериксимах. До твого приходу ми умовилися, що кожний із нас по черзі, починаючи справа, скаже, як зуміє найкраще, похвальне слово Еросові і прославить його. (c) Всі ми вже сказали своє слово. Ти ж промови не виголосив, але випити випив. Тому справедливо було б, щоб тепер ти сказав своє слово, а коли скінчиш, визначиш тему для Сократа, а він тоді своєму сусідові праворуч і так далі. (d) — Усе дуже гарно, Ериксимаху, — відізвався Алківіад, — але для п’яного чоловіка змагатися у красномовстві із тверезими, чи під силу? До того ж, любий, чи Сократ уже зумів переконати тебе в тому, що він тепер ось наговорив? Ти, мабуть, не знаєш: із тим, що він говорить, усе якраз навпаки. Це ж він, спробуй я похвалити при ньому не його, а когось іншого, бога чи якогось мужа, відразу ж розпускає руки. — Мовчав би ти краще, — сказав Сократ. — Присягаюся Посейдоном! — вигукнув Алківіад, — хоч би що ти говорив, я нікого не хвалитиму в твоїй присутності. — У такому разі, — втрутився Ериксимах, — якщо хочеш, скажи похвальне слово на честь Сократа. — Що ти, Ериксимаху, — відповів Алківіад. Ти хочеш, щоб я помстився цьому чоловікові, виступивши проти нього у вашій присутності? (e) — Постривай, Алківіаде, — сказав Сократ, — що ти задумав? Хочеш висміяти мене у своєму похвальному слові? Що в тебе на думці? — Говоритиму правду. Якщо ти, звичайно, дозволиш. — Правду говорити не лише дозволяю, а й зобов’язую. — За тим діло не стане, — сказав Алківіад. Так я й зроблю. А ти, зі свого боку, як тільки я скажу неправду, перебий мене, якщо захочеш, і скажи, що я збрехав. Навмисно я не брехатиму. (215) Але, якщо в міру пригадування я говоритиму, перескакуючи з одного на інше, не дивуйся, бо нелегка то річ, будучи в такому стані, влучно і послідовно перелічити всі твої дивацтва. Отож, почну з того, що хвалитиму Сократа, вдаючись до образних порівнянь. Він, мабуть, подумає, що це кпини, але, найменше дбаючи про те, щоб викликати сміх, використаю для зіставлення, щоб бути близьким до істини, один образ. (b) Як на мене, Сократ дуже подібний до тих [переважно теракотових]