Бенкет

найкращому стані. — Для нас це, здається, був би дарунок долі — для мене, для Арістодема і Федра, та й для них ось, (с) якби ті, що можуть пити багато, сьогодні відмовилися від трунків. Ми ніколи не чуємось на силі, щоб добре випити. Не беру до уваги Сократа: пити чи не пити — йому байдуже. Хоч як би ми вчинили, він буде задоволений. Гадаю, що жоден із присутніх особливо не прагне впитися вином, то, може, не роздратую вас, дозволивши собі сказати правду про пияцтво. (d) Мені відомо з медицини, що пияцтво шкодить здоров’ю, тому я сам, якби моя воля, не продовжував би цієї пиятики, та й іншому не радив би, тим паче, що мені ще після вчорашнього хміль з голови не вивітрився. — І все ж, — перебив його Федр Мірринусійський, — хоч я, звісно, прислухаюся до тебе, надто коли говориш на лікарські теми, але не цього разу, хай би ще хтось із товариства від себе запропонував щось доречне. (е) Вислухавши побажання, всі зійшлися на тому, щоб не влаштовувати на цьому зібранні великої пиятики, а пити в міру, сиріч у своє задоволення. — Раз уже, — втрутився Ериксимах, — ми погодилися пити, скільки кому заманеться, без примусу, то я маю ще одну раду: нехай флейтистка, яка щойно увійшла, покине нас, — може пограти сама собі, або, якщо хоче, то жінкам у внутрішніх покоях, а ми разом проведемо час у розмовах. А про що бесідувати, якщо ваша згода, підкажу сам. Всі висловилися за те, щоб надати йому слово. (177) Ериксимах сказав: — Почну словами Евріпідової Меланіппи. Не моя це думка, а Федра, — те, що маю намір повісти вам. Це ж бо Федр завжди ремствує і говорить мені: «Хіба не дивно, Ериксимаху, що на честь усяких там богів поети понаписували гимни й пеани, а на хвалу не сотворив жодного рядка. (b) Або, якщо хочеш, поглянь на добрих старих софістів — ті прозою вихваляють Геракла та інших героїв, — приміром, Продік. Та й це ще нічого. Я вже мав нагоду натрапити на якусь книжку загалом розумного автора, в якій міститься подиву гідна похвала… солі! Із приводу її корисности, і ти можеш побачити багато інших подібних речей, що їх прославляють на всі лади. (с) Щоб такими важливими справами відати, займатися ними так ревно, і щоб по сей день ніхто з людей не спромігся на достойний гимн на честь Ероса, щоб таке велике божество, та й було так призабуте?». Його правда, Федр добре каже — і я цілком поділяю його думки. Щобільше, я сам горю бажанням внести й свою лепту в цю справу, щоб потішити Федра. Гадаю, було б дуже доречно, якби ми всі тут присутні зараз таки віддали цьому божеству належну шану. (d) Якщо ви погодитеся зі мною, то в такій бесіді зможемо гідно провести час. Думаю, що кожен із нас повинен прославити Ероса, по черзі, зліва направо, і якомога красномовніше. Першим хай буде Федр, бо він і сидить на чолі, і його, мабуть, справедливо, можна назвати творцем цього задуму. — Хто ж би то взявся заперечувати тобі Ериксимаху, — підхопив останнього Сократ. — Тільки не я — кажу ж бо, — я ні на чому іншому не знаюся, хіба на тому, що стосується Ероса. (е) Аґатон із Павсанієм також не будуть проти, ані Арістофан, — бо все, що він робить, пов’язане з Діонісом і Афродітою, — ані жоден інший з-поміж присутніх, кого тут бачу. Щоправда ті, що примостилися в кінці столу, перебувають не в такому вигідному становищі. Але нас цілком влаштовує, якщо ті, кому випало сидіти на чільних місцях, скажуть щось достойне й гарне. Тож, на початок хай щастить Федрові в такому ділі, як прославляння Ероса. (178) Товариство пристало на таку раду і всі приєдналися до Сократових побажань. Що кожен промовець говорив, ні Арістодем не запам’ятав достеменно, ні я [не затримав у пам’яті] всього, про що там ішлося. Але найсуттєвіше, я постараюся вам відтворити. Першим, як я вже сказав, говорив Федр. А почав він з того, що Ерос — велике божество, що є на те багато причин, щоб не лише люди, а й боги шанували його, і не останнім у цьому [ланцюгові причин і наслідків] є його походження: хоч би там як, а бути старійшим серед богів все-таки почесне діло. (b) Підтвердження цьому хоча б те, що в Ероса немає батьків, — принаймні, жоден поет не згадує про них, та й прості смертні про них нічого не говорять. Гесіод, щоправда, каже, що спочатку був Хаос, а потім вже Гея широкогруда — для всіх пристановище певне, з нею був Ерос. (с) Із Гесіодом погоджується також Акусилай, що після Хаосу виникли Земля і Ерос, а Парменід говорить про якесь прадавнє божество, що Ероса першим з богів усіх сотворило. Так на основі різних джерел сходяться на тому, що Ерос — прадавнє божество. А будучи прадавнім — він для нас причина найбільших благ. Бо ж не уявляю собі більшого блага, яке міг би здобути той, хто лиш переступив поріг молодості, ніж достойний коханець, а для останнього — більшого блага, ніж достойний його любові юнак. Бо той дороговказ, якого потребують люди впродовж цілого життя, — якщо вони тільки по-справжньому хочуть гарно прожити свій вік, — не залежить ні від кровних зв’язків, ні від почестей, ані від багатства. (d) Дати його може тільки Ерос. Що маю на увазі? Один лиш Ерос може викликати почуття сорому через ганебні вчинки і прагнення прекрасного. А без нього ні держава, ні окремий чоловік не спроможуться на щось справді величне й гарне. Я стверджую, що закоханий, навіть, якщо він вчинить негідно і це одразу помітять, або, якщо він терпить, тому що не борониться через своє боягузтво, не так болісно переживає, коли подібне бачить батько, чи хтось із товаришів, хай будь-хто інший, тільки не той, кого він обрав предметом своєї любови. (е) Щось подібне спостерігаємо, коли дивимось на молодих обранців: спіймані на ганебному вчинкові, вони відчувають найбільший сором перед своїми патронами. Якби раптом сталося так, що державу чи військо можна було б створити із закоханих мужів та їхніх обранців, то не було б кращого засобу, щоб утримувати їх від негідних учинків, викликати