парканів, з мансардних та піддашних спостережних пунктів їх розглядали невидимі пильні тубільці. Валерій Петрович кинув погляд на Індиго. Та продовжувала впевнено йти вузьким проходом між металевими сітками огорож. Тільки тепер він зауважив, що на ноги дівчини надіті яскраві помаранчеві шльопки.
У відкритому вікні споруди, котра архітектурою нагадувала собачу буду, з'явилося замотане у хустку погруддя старої жінки. Вона крикнула:
— Я не живу!
— Сумашедша, — не обертаючись, прокоментувала Індиго.
— Я не живу, ви мене чуєте!? Не живу! — не вгавала стара.
За парканом напроти загавкав собака.
Під крики і гавкіт компаньйони вийшли на місцеве перехрестя. Біля хвіртки стояла, спираючись на паркан, огрядна жінка.
— Слава Йсу! — привітав її Одноокий. — Не підкажете, бува, де тут дача Лосинської?
Жінка не відповіла на вітання, мовчки подивилася на компаньйонів і зайшла до будинку.
— На диво привітні тут люди живуть, — посміхнувся Яра.
— Я не живу! — вчергове донеслося з вікна «собачої буди».
— Там, — сказала Індиго, показуючи на прохід, що вів наліво.
— Ти щось побачила? — насторожився Одноокий.
— Що?
— Ту річ.
— Ні.
— А що?
— Місце тої дачі.
— Товстуха про це подумала?
— Мабуть.
— Що значить «мабуть»?
— Я не знаю.
— Добре, подивимося.
Вони пройшли туди, куди показала дівчина. За три будинки від перехрестя чорніло свіже згарище. Судячи з його розмірів, згоріла дача була вдесятеро більшою за «собачу буду». Тепер від неї залишилися тільки обвуглені колоди і шматок прибудови. Все навколо витоптали пожежники.
— Господи! — вирвалося в Мітелика. — Хто це зробив?
— Привиди, Міта-брате, привиди…
— Ти ж не проти, брате, якщо Індижка поживе кілька днів у тебе? — спитав Одноокий, коли вони в'їхали до міста.
— Ти забув: я все ще одружений.
— Не забув. Вона не виходитиме з квартири. Буде сидіти тихо-тихо, як мишеня. їсти тобі готуватиме. Хату прибере. Ніхто й знати не буде.
— Якась крайня необхідність?
— Хто помагає сиротам, тому Бог помагає.
— Ти й у церкві підробляєш?
— На чверть ставки.
— «Кілька днів» — це скільки?
— Три-чотири.
— Не більше?
— Ні. Не більше.
— До речі, Анжела наступного понеділка виписується.
— Ще тиждень є.
— Шість днів.
