заплющив очі. Він стомився й подумки накидав план найближчих дій. План, частково продиктований саме багатоденною втомою. Хоча цього Одноокий ніколи б не визнав.
У світлу частину доби, вирішив він, наближатися до особняка надто небезпечно: у тихому передмісті, де за кожною новиною пильнують старі селюки, проїхати чи пройти непоміченим майже неможливо. Але недалеко від особняка він бачив законсервоване будівництво — цегляну «коробку», вікна і двері котрої забили дошками. Вночі там можна обладнати спостережний пункт. Отже, підбив підсумок Яра, тепер йому необхідно: по-перше, відстежувати маршрути «борця» й, по- друге, добре виспатися. Шкода, зрозуміло, що не вдалося зробити знімків загадкової шмари й цього пласкопикого клоуна. Поки що доведеться відкласти пробивання їхніх мордочок по базі. Як сталося, так вже сталося. Не все вдається навіть могутнім святим архатам.
ОМ TAPE ТУТТАРЕ ТУРЕ СОХА'М!
О десятій Мітелик закінчив опрацьовувати досьє. Свої попередні висновки він накидав на перших сторінках новенького блокнота. Чернетка аналітичної записки виглядала так:
1. В офіційних звітах експедицій реліквія не згадується. Або її дав професорові хтось невідомий, або її спеціально не вказано у звітах (звіти фальсифіковано, принаймні один із них?). За межами України Адамчук розкопок не вів, тому, якщо саме він знайшов реліквію, то вона зберігалася з давніх часів на території України. Реліквію повинна була супроводжувати усна або ж письмова «легенда», інакше б її значення та властивостей після знаходження, швидше за все, не вдалося б оперативно оцінити і виявити.
2. Серед тих експедицій, під час яких Б. Р. Адамчуком могла бути знайдена реліквія, особливої уваги заслуговують розкопки курганів Заяча Голова та Відьмина Могила-2 біля річки Молочної під Мелітополем у травні-вересні 1992 року. Курган Заяча Голова — поховання жриці високого рангу доскіфського (?) періоду. Перелік артефактів куций, багато незрозумілого у їхньому датуванні та культурній прив'язці, деякі знахідки (фібули, кістяні циліндри з орнаментами) належать до таких типів, які ніколи до того не зустрічалися на території СНД. Курган Відьмина Могила-2 (розташований на відстані 60 метрів від Заячої Голови) мав чотири пізніші підпоховання XVII–XIX століть, про які місцеві мешканці казали, що це могили місцевих чаклунок (планетниць), яких священики місцевої парафії не дозволили ховати на християнському кладовищі. Ці ж люди казали, що чаклунки мали силу від «планетного каменя» (звіт № 3 — 54/1992, сторінки 8—11). Про первісне поховання дані звіту скупі, натяками говориться про жрецький тип поховання, час поховання не визначений, кістяк і залишки одягу не знайдені, авторами звіту (канд. істор. наук Вербенко С. Т., н.с. Полянцер А. А.) припущено, що могилу пограбували ще в часи середньовіччя. В оригіналі звіту відсутні сторінки 12, 17, 18. Їх, швидше за все, вирізали вже після того, як звіт відправили до архіву (для уточнення потрібна додаткова інформація про порядок зберігання таких звітів в архіві Інституту археології та про доступ до них працівників архіву і сторонніх осіб). Порівняльний аналіз структури аналогічних звітів дозволяє припустити, що на цих сторінках могли знаходитись загальні креслення первісного поховання у кургані Відьмина Могила-2 з відмітками місць знахідок та їх нумерацією, а також, малюнки (?) і фотографії (?) окремих знайдених артефактів.
3. Проф. Адамчук надавав «предметам сили» надзвичайно важливого значення, був переконаний, що ці «предмети» є містичними центрами (стрижнями, каталізаторами, ембріонами) формування провідної верстви нації, її ментальних особливостей та її духовного егрегору. Наявність чи відсутність «предметів сили», на його думку, впливали на історію народів. Знання про «предмети сили» професор отримав під час своїх наукових досліджень (в експедиціях?). Ці знання не тільки не суперечили його фаховому досвідові, але й підкріплювалися ним. Це дозволяє припустити, що, якби він знайшов такий «предмет» під час розкопок, він би його сховав, щоби вберегти від, імовірно, адептів «ворожих» окультних угруповань і, відповідно, сфальсифікував би звіти. За суспільними переконаннями він був патріотом і не довіряв офіційній державній владі, яку вважав байдужою, некомпетентною і продажною. Він вважав конспірацію обов'язковою, знав (здогадувався?) також про якусь реальну загрозу для тих, хто володіє «предметами сили».
4. Проф. Адамчук, швидше за все, не був єдиним у цих переконаннях та діях (не зміг би, зокрема, одноосібно провести фальсифікації звітів та колекцій та вилучення матеріалів з архіву з метою сховати знайдені «предмети сили»). З великою часткою ймовірності можна припустити, що він мав однодумців (учителів? послідовників?) у науковому середовищі. Можливо, існувала законспірована група «хранителів предметів сили». Членів цієї групи слід шукати серед археологів, працівників
