Двійю. За підпасками бігли великі пси, подібні до вовків. Вони уважно подивилися на козака. Той теж уважно подивився на псів і припинив стискати руків'я ножа. Ці розумні і пильні тварини не були б такими спокійними, якби десь поряд вештався чужий. Вони були навчені здалеку впізнавати ворогів і небезпечних зайд. Це були правильні собаки.
Двійя зайшла у воду в сорочці. «А тітка казали, що відьми купаються лише наголяса!» — розчаровано зітхнув Рева, оглядаючи очерети. На річці було видно лише вутлі човники і солом'яні брилі місцевих рибалок. Ті не викликали в нього підозри, хоча колись він сам прикидався рибалкою, вистежуючи у плавнях розвідників Чарнецького[69].
Після купання і прання одягу мала відьмачка заповзялася сушити на сонці волосся. Воно в неї було розкішним, до колін, воронячого кольору. Рева наблизився до Двійї. Молоде тіло дівчини спокусливо світилося крізь мокру тканину.
— Розкажи мені про Чорного, — попросив він. — Чому ти назвала його старим дідом?
— Я бачила його крізь шпарину у схованці. Він старий, в нього сиве волосся.
— Буває, що чоловіки сивіють за молодих років.
— Я бачила його зрак[70].
— Він має вуса? Бороду?
— Ні, в нього голене старе обличчя. Маленькі очі і великий ніс. Він бридкий.
— І страшний?
— Так.
— Ти бачила його зброю?
— Ні.
— Як він одягнений?
— У нього вузькі штани і чорні високі чоботи. Він одягнений у кутноровану чемерку[71] . А під нею ще має темну сорочку. На зап'ястях у нього залізні кільця.
— Пласкі?
— Так.
— Широкі?
— Отакі, — дівчина граційно розвела пальці.
І Рева подумав, що вже дещо знає про ворожий арсенал. Він бачив ножі-браслети у полонених татарських шпигунів. Дуже зручна зброя: натискаєш на важельок — і браслет розгортається у смертоносний залізний кіготь з отворами для пальців. Лише одна незручність — носити такі прикраси можна, лише маючи спеціальні підрукавники з грубої шкіри. Старі січовики розповідали, що першими такі ножі придумали наймані вбивці-асасини ще до Батиєвої навали.
— А чого ж, — не втримався Рева від єхидного питаннячка, — ваші планетники того бабая не зупинили? Ви ж, подейкують, маєте Силу.
— І він її має, — Двійя різко мотнула волоссям і обризкала козака.
— То він теж чаклун?
— Він маєстатний[72] чаклун!
— Отакої, — почухав чуба козак. — А звідки таке відоме?
— Він би ніколи не знайшов маму, якби не був чаклуном. Мама вміла відводити людям очі. Якщо вона того не хотіла, люди її не бачили. І дядько Захарій таке вмів, і всі наші. А він усіх знайшов і вбив… Окрім мене і Ранвіра.
— Треба було брати мушкет і стріляти в нього, а не очі відводити.
— Так війтові люди у нього стріляли, — здвигнула плечиками Двійя. — Його кулі не беруть.
— Замовлений?
— Чаклун.
— Отаман Сірко теж замовлений. Сам бачив, як його кулі минали.
— Теж чаклун.
— Хто сказав?
— Я знаю. Якщо кулі не беруть, значить, чаклун. Від меча і отрути можна замовити, а від кулі не можна. Куля здалеку летить.
— А чаклуна вона не вражає?
— Чаклун має Силу.
