стирчала викрутка.
— Доброго ранку, Мігчиже[110]! — Вигнанець привітав свого найманця з легким акцентом. Одноокий знав, що Наставника у цих краях приймають за уродженця Півдня. Голену голову вигнанця прикривала вицвіла тюбетейка, тріснуті старосвітські окуляри та сива борода пом'якшували незвично різкі для слов'янського ока риси обличчя.
Яра теж привітався, і Наставник провів його до будиночка Тут, серед котушок із пожежними рукавами і пожовтілої наочної агітації, вони й повели розмову. Одноокий розповів про свої пригоди у рідному місті, про зустріч з амазонкою і про знайдення Каменя.
— Покажи мені його, — наказав Вигнанець.
Він прийняв до своїх рук реліквію, тихо шепочучи мантру Тари-Дролми, і довго дивився в червоні глибини Каменя. Потім повернув його Ярі. Той запитав:
— Ви казали, що маєте уважно його вивчити. Але відразу повертаєте Камінь мені. Щось не так?
— Я уважно вивчив його на твоїх очах, — відповів Вигнанець. — Я вже колись казав тобі, що глибинність дії насправді в жодний спосіб не залежить від її тривалості.
— Вибачте, Наставнику, за моє невігластво. — Яра склав руки на знак поваги до знань мага. — Я хочу вас про щось запитати.
— Питай, Мігчиже.
— Цій реліквії дійсно кілька тисяч років?
— Так.
— Вона старша за єгипетські піраміди?
— Старша. Камінь є сучасником епохи панування мамонтів і останнього льодовика.
— А хто його в той час так вміло відшліфував?
— Це зроблено було набагато пізніше, в Ірані. А за Доби Праматерів, на Півночі, він, швидше за все, зберігався необробленим. Але навіть у Тибетському Лоні не відають, як і за які заслуги шаманка Йіма з племені Рі отримала цю святиню. Це велика таємниця Темних тисячоліть.
— Чому їх називають «темними»?
— Небо тоді потьмяніло від пилу після падіння останнього великого метеориту і підземних вибухів у Поясі Вулканів. Зими тоді були довгими і лютими, північні землі вкрила крига. Багато людських племен вимерло, поширилися жорстокість і людожерство. Це були погані часи. На Півночі від Балтійського моря до Сибірської льодової пустелі залишилися живими ледве три тисячі людей із п'яти родів: Вайа, Рі, Есікі, Ома і Тубір. Так написано у Книзі Печер.
— Індиго вміє
— Вона — «датен», посередник, опора ритуалу. І свого часу стане великою жрицею, достойною запису до Переліку Сущих.
— Вона сказала мені… — Яра затнувся, ніби добираючи правильні слова.
Вигнанець допоміг йому:
— Вона сказала про мене щось погане, так?
— Ви читаєте думки, Наставнику. Так, — підтвердив Одноокий. — Вона чомусь назвала вас Кощієм і сказала, що від Кощіїв жінки не народжують.
— Напевно, ти подумав, що ми з Індиго могли б стати родоначальниками відродженого ковену Курана. А вона прочитала твої думки і відкинула таку можливість.
— Так, я подумав, — Яра збентежено подивився на того, хто колись носив титул Сейсалбулон — «Дім Правди».
— Вона не збрехала, Мігчиже. Мені не суджено стати батьком її дітей. Тобі, до речі, теж.
— Я ніколи себе не мав на увазі… І не маю.
— Ти сказав, — кивнув Вигнанець.
— А хто стане… батьком її дітей?
— Камінь підкаже їй.
— Коли?
