Будь ласка, відпусти її.
— Ш-ш-ш. Вже майже все. — Орест гладить мене по волоссю, продовжуючи керувати машиною. — Все буде точно так, як казали на нашому вінчанні, яке ти так бажала влаштувати: «Урадості, і в горі, і так далі, завжди разом». І про «померти в один день» теж чиста правда.
— Що ти... робиш...
— Ш-ш-ш. Тихо, люба.
Я відчуваю, що ми їдемо вниз. Щось булькає, а потім мої ноги опиняються у холодній воді.
Він їде в наше озеро.
— Оресте...
— Тобі варто пристібнутися. — Його рука перетягує пасок через мої груди і встромляє його кінець у замок між сидіннями. — Майже дісталися.
Я чую, як вода ллється у салон крізь діру в лобовому склі, вона вже сягає мого живота. «Ниву» хитає з боку в бік.
— Зупинися...
— Ні, Віро. Покінчимо з цим, як справжнє подружжя. Тепер ми завжди будемо ра...
Його слова обриваються бульком, а мої легені сповнюються крижаною водою.
Я вимикаюся.
/ Таня / Лице в лице
Будинок прокинувся хвилин за п’ять після того, як Аліна пішла надвір, і прокинувся він у дуже поганому гуморі. Тривала відсутність будь-якої активності розслабила мене, тому коли в наступну секунду ця сама активність почала зашкалювати, я просто-таки відмовилася вірити власним очам. А тій силі, що окопалася тут, схоже, було абсолютно начхати, вірю я чи ні.
Спочатку рамочка у моїх руках завертілася, наче пропелер гелікоптера, і за мить її ручка нагрілася настільки, що обпекла мені долоню. Я мусила розтиснути пальці, й цей шматок звичайнісінького дроту злетів було до стелі, неначе дійсно став гелікоптером, а потім спікірував у віконне скло і зав’яз у ньому. А дива лише починалися. Ліжко раптом посунуло просто на мене, як танк, й довелося мені проявити чудеса спритності й перекотитися через нього. В’їхавши у дальній кут біля вікна, ліжко завмерло, але тепер вже дошки, що вкривали підлогу, почали одна за одною з тріском відриватися від долівки й переходити у вертикальну позицію, створюючи загрозливий частокіл, який примусив мене позадкувати до дверей.
