між стовбурів, з кожним днем дедалі раніше. Поки ми були надворі, Тигра теж складав нам компанію; сидів поруч, обкрутившись хвостом, і філософськи споглядав хитання верхівок дерев, однак заходити в будинок все ще відмовлявся. А я більше не ризикував його примушувати.
Лі порушила свою обіцянку на четвертий день. Як правило, я прокидався раніше за неї, але цього ранку отямився від украй неспокійного сну (в тому моторошному видінні я сидів поруч з якоюсь страшною жінкою без очей і зовсім не міг поворушитися) в порожньому ліжку. Прийшовши до тями й відчувши бажання ковтнути холодної води, я пішов униз і ще на сходах почув торохтіння її клавіатури. Судячи зі швидкості натискання на бідолашні клавіші, які невідомо чому не розліталися в різні боки, як попкорн з розпеченої сковорідки, мою дружину відвідала не якась там тендітна муза, а ціла Монсеррат Кабальє. Це, мабуть, той останній її роман, котрий забуксував було у Києві. Зате тепер тріскотіння, що линуло з-за зачинених дверей кабінету, обнадіювало — зміна оточення далася взнаки, й Аліні знову працюється добре.
І сивина у волоссі нікуди не ділася. І взагалі обличчя навпроти мене якесь дивне. Наче й моє звичайне віддзеркалення, але вилиці немовби випирають більше, губи стали вужчі, погляд набув пронизливості, а між бровами пролягла глибока зморшка, що нагадала палю, на які в давнину живцем нахромлювали людей. Чудне лицє... Моє й не моє водночас. Таке відображення подобалося мені набагато більше за те, звичайне, що у дзеркалі на аптечці, Може, це люстро відбиває кращий бік мене? Не дарма воно мені припало до душі, щойно я його побачив.., Бісове стукотіння. Добре, що це лише комп’ютерна клавіатура, а не та пекельна друкарська машинка, якою Лі користувалася ще рік після нашого знайомства, аж доки ту одного прекрасного дня не заклинило. А як тут було затишно, поки я жив наодинці з собою! Яка тиша! Ніхто не тягне на себе ковдру вночі, не рипить пружинами, не лізе цілуватися кожні десять хвилин. Ось тепер, коли вона впіймала натхнення за хвіст, можна забути про сніданок — його доведеться готувати самому, оскільки найкращі ідеї до моєї дружини приходять саме уві сні. А обірвати в таку мить процес писання — значить заробити відкопилені в образі губки й мученицьке тиняння по хаті з кута в кут. І я так розумію, що про наші плани з’їздити до обіду на екскурсію в невеличку мальовничу фортецю під Кардашевом Лі теж забула, Ще б пак, її картонні герої завжди були важливіші за тих, хто поруч із нею. Дуже тішить, що це місце так добре на неї впливає, але чи подумала вона, чим тепер займатися мені? Мавр зробив свою справу і тепер може вештатися лісами або вирячитись у телевізор, доки вона настукуватиме чергову дурницю для розжирілих від шоколаду матрон? Авжеж. Моїми ж зусиллями її мрія нарешті здійснилася, і ось від мене вже ховаються за зачиненими дверима, як від подразника, що може порушити таїнство писання своєю чоловічою обмеженістю. Чудово, Лі. Просто прекрасно.
Відображення похитало головою зі знанням справи й погодилося, що нам самим тут було значно краще. Ці жінки... Одного разу дозволиш їй покласти на тебе ніжку, а наступного разу вона вся всядеться й буде скакати на тобі, поки не здохнеш. На початку тобі помилково здається, що ти контролюєш ситуацію, а потім виявиться, що це ВОНА дозволяє тобі це робити, аби потішити твоє чоловіче самолюбство, що ти лише інструмент в її руках, засіб досягнення цілі, й навіть коли у вас все добре, вона буде лізти в усі твої справи і зрештоювтебе- незалишитьсяіншоговиходуяк...
Торохкотіння гори кісток за дверима, що насправді було усього лише клацанням клавіш, раптом закінчилося гучним тріском, а за ним пролунав переляканий зойк Лі. Саме цей звук обірвав мою задуму, як сокира перерубує тонку гілку.
— Михайле!
