Бранці мороку

—  Вибачте, а ви де працюєте?

—  Служу, а не працюю, — гордо відповів чолов’яга, відразу поважно надувши грудну клітку. — У тутешньому військкоматі. Людей роблю із сисунців,

І навіщось додав;

—  Майор я,

Звання мене відразу відчутно заспокоїло,

—  Що ж, тепер я на власні очі бачу, що з такими захисниками ворог не пройде. Точніше, просто не пролізе,

Великий військовий дядько знову зиркнув, але, схоже, не до кінця вирішив для себе, образа це чи комплімент, тому промовчав,

До Кардашева ми доїхали так само мовчки, а платню я лишила доброму шоферу фальшиву двадцятигрив- неву купюру, отриману на сдачу в якомусь нічному магазині років п’ять тому. З тих пір ксерокопія двадцятки лежала у моєму гаманці на добру пам’ять, і ось — треба ж таке — знадобилася. Збройні сили отримали гідне фінансування,

На автовокзалі я пірнула у якийсь транзитний міжміський автобус, де, на щастя, були вільні місця. При посадці мені вдалося сяк-так прикритися рукою, а всю дорогу я посилено вивчала знайдену за ручкою крісла газету, що виявилася друкованим органом Кабінету Міністрів. За три години я назубок вивчила, як багато доброго зробив нам уряд — і все це вмістилося лише на одній сторінці. Мабуть, мої забиті памороки зіграли зі мною злий жарт, бо при виході я необачно повернулася так, що на мене впало світло. і почула, як зойкнув водій,

—  Деяким мужикам, — обурено мовив він після паузи, — треба руки ще в дитинстві відрубувати, Аж по плечі.

Від сліз мені защипало очі, Я хотіла сказати щось розумне, але не знайшлася з відповіддю і мовчки вийшла на центральному автовокзалі, Валерії я подзвонила вже з маршрутки, тобто з автобусу на Картахену. Вона мені зраділа.

—  Гей, Хуаніто, а ти ж казала, будеш за три дні! Не переймайся, приїзди, Діти у мами, чоловік на чергуванні. Візьмемо пляшку чогось смачного і поговоримо!

Утім говорити, побачивши мене, Лера не стала, Вона заходилася кричати, Прямо з порога, Я подумувала закритися від неї чадрою і сказати, що прийняла іслам, але навряд чи на неї це подіяло б.

—  Це що, курва-мама, таке?! Це як називається? Звідки цей синець?!?!

—  Від удару, Дякую, що запросила увійти.

—  Будеш уникати відповіді — отримаєш такий самий другий, Так, звичайно, проходь, чого за одвірок вчепилася? — Я посунула на кухню, незмінне місце бесід із Лерою, а вона — за мною, — Михайлова робота?