Бранці мороку

—  А Таня кількома словами, але дуже ємко, описала усе, що відбулося тієї ночі, так, ніби вона теж там була, і запропонувала свою допомогу.

—  А ти?..

—  Я, так би мовити, засумнівалася у її профпридат- ності. Метр на стільці в кашкеті, а збирається тягатися з нечистим! Я їй так і сказала. А вона відповіла, що тоді я можу й надалі насолоджуватися життям із потойбічним, аж доки просто не помру. Або помру не просто. Що мені залишалося? Лише погодитися. Про те, що саме вона робила, я розказувати теж не буду — маю виразне враження, що скоро ти побачиш те на власні очі, але... вона впоралася. Він відступився від мене. Сподіваюся, назавжди.

—  І після цього ти ще й ворожиш? — жахнулася я.

—  Ну, ти ж в курсі, шибайголова — моє друге ім’я.

Я приголомшено замовкла, але ненадовго. Ледь до

мене повернулася здатність говорити, як я згадала дещо, що весь час дивувало мене у Валерії. Вона могла матюкатися, як боцман, знала лайки з багатьох мов, але жодного разу за весь час нашої дружби я не чула, щоб вона сказала «чорт забирай». Або «хай йому грець»! Чи, приміром, «дідько б його вхопив!». Лера примудрялася використовувати під час сварки навіть імена літературних героїв та історичних осіб, вигукуючи «І-пать-ій Коло- врат!» з такими акцентами, що й дошкільнятку стало б ясно, що вона хотіла сказати — але слово «чорт» було для неї табу. В усіх варіаціях.

—  Так ось чому ти...

—  Ніколи не чортихаюся?.. Так, саме тому. Це лихо спить чутливо — не варто його будити. Воно ж, блін, може й скучити за мною.

Від дверей почулося покашлювання, Я повернула голову і побачила Таню, умиту і свіжу, як травневий ранок, Сині очі сяяли лукавством і якимось дитячим захватом від навколишнього світу, На жаль, у своєму нинішньому стані я ніяк не могла розділити з нею ці прекрасні почуття,

—  Я подумала, що вам слід поговорити ґрунтовно, — мовила вона, — і встигла прийняти душ, Вода — неперевершений очищувач, змиває усе зле,

Тетяна перетнула кімнату, нахилилася наді мною і притулила руку до забитої вилиці,

—  Ви маєте рацію, Аліно, оце — не вина Михайла, — пульсуючий біль почав стихати під її прохолодними пальцями, — Це зробив не він, Зараз, біль минеться зовсім і набряк спаде, Синець, на жаль, лишиться, але суттєво зблідне,

—  Лера сказала вам, як звуть мого чоловіка? — чи від горілки, чи від стресу, а може, від усього в купі, із додаванням магії цієї мініатюрної жіночки, мене почало хилити в сон, а язик мов свинцем налився, Затьмареним поглядом я побачила, як Таня кивнула,

—  Так, вона, А решту мені розкажете ви, Прямо зараз, Негайно,

/ Т етяна / Вердикт