Бранці мороку

плеча, Все ще серйозніше, ніж я думала, хоча,,, відступати пізно, Та все одно жаль, Груба фізична сила нам ой як би знадобилася!

—  Я підписалася б за грубу потойбічну, І щоб вона була на нашому боці, даруйте за нездалий каламбур.

—  А це не виключено, — промовила Тетяна з гідністю і всміхнулася із знанням справи, — Таке буває. Ті, що за межею, деколи справді стають на наш бік — не з великої любові до нас, звичайно, А з прагнення помсти.

Мене пересмикнуло, Здавалося б, звістка про невідомих союзників у іншому світі мала б хоч трохи мене заспокоїти, але натомість лише посилила переляк, У ту мить я дуже добре зрозуміла, що мають на увазі американці, кажучи; «Хтось пройшов по моїй могилі».

Хуторець Зелений ми проминули без пригод, але цей факт уже не міг мене втішити, Ми їхали сюди п’ять із гаком годин проти звичайних трьох, і кожна зайва хвилина сталевим молоточком била мене по скронях.

Кермо раз у раз вислизало із вологих від хвилювання рук, і я з останніх сил змушувала себе зосереджуватися на дорозі. Ще не вистачало врізатися в якесь дерево, з моїм циганським щастям. Боже борони мене розбити джип, інакше решту життя я працюватиму на Леру, Якщо у мене ще лишиться ота сама «решта життя»,

Я думала про це і ще про сотню жахливих речей, що множилися прямо пропорційно тій швидкості, з якою ми наближалися до будинку. Зараз ми його побачимо... Зараз. Я вчепилася в кермо, як потопаючий — у рятівний круг. Тут, у безпосередній близькості від цього дідькового дому, всередині активно завовтузився страх. А раптом нічого не вийде? Раптом уже запізно і ніякі словесні вмовляння не подіють? Що, як Таня виявиться безсилою в цій ситуації? Це тільки у кіно можна підкорити будь-яку нечисть, спрямувавши на неї розп’яття... але мій Михайло ніколи не знімав свого хрестика. Він мав його на шиї й учора, коли з легкістю підняв на мене руку. І що зможемо вдіяти ми, дві тендітні жінки, якщо той хтось штовхне його взяти до рук сокиру?

«Припини себе накручувати, — наказала я самій собі. — Такий підхід нічим не допоможе ані тобі, ані Михайлу. Та й що я можу знати про Тетянині можливості? Нічого, доки ми не спробуємо. Тож вгамуй тремтіння в колінах — це зараз зайве»,

Будинок нарешті з’явився поміж дерев, і Таня, помітивши його, видала дивний звук, неначе поперхнувшись повітрям. Я швидко глянула на неї; вона не відриваючись дивилася на дім і, здавалося, бачила щось таке, чого не бачила я.

—  Святий Боже, — нарешті вимовила вона.

—  Все настільки погано? — якомога спокійніше запитала я, обертаючи кермо — машина пішла на поворот. — Що ви побачили?

—  Я не бачу... точніше, не очима. Це просто відчуття... подібне я відчувала, будучи свідком однієї великої автопри- годи. Тоді «КамАЗ» протаранив пасажирський автобус. Багато смертей. І щось ще... — вона трусонула головою. — Енергетика просто жахлива. Чесно кажучи, мене дивує, як ви взагалі змогли прожити тут стільки часу.

—  На початку було не так уже й погано, — сумно відказала я, скинула швидкість до мінімуму і спрямувала джип у ворота.