знання командирами терену, людей, звичаїв… Тому вищий провід відрядив сотенних-буковинців у рідні краї. Боєвір — Роман Дубик до війни вчителював у Чернівцях. Командиром був рішучим і грамотним, мужнім і сміливим. Загинув наприкінці березня 1945-го на Жаб’ївщині. Чотовим у сотні Боєвіра був Ніколай Реутов, колишній офіцер Червоної армії. Чорнявий, високий киргиз із Уралу здезертирував із армії з чималим гуртом солдатів. В УПА мав псевдо Коля, Птах, носив німецьку уніформу. Розмовляв суржиком, проте вояк був справний. У колибу до мене прибіг вістовий — викликає курінний Крига. Зголошую командирові куреня свій прихід. Крига мовчки простягає клаптик жовтуватого паперу: «Друже курінний Криго, прошу відрядити чотового Кривоноса до Березівської сотні Карпатського куреня». Внизу підпис командира тактичного відтинку Козака, поруч — печатка. Печатки вміло виготовляв станичний Космача Солідний, добрий дереворитник. Він розробляв також оригінали бефонів, що вручалися людям за внесені на потреби УПА гроші. Записку я пробіг очима й утішився в душі. Крига довго вмовляв мене залишитися в його курені, обіцяв усе владнати з командуванням. Він був до мене дуже добрий за час мого побуту на Буковині, опікувався мною, мов рідним. Цей немолодий, як на мене, чоловік був взірцем людини, вояка, господаря, командира. Але все-таки, попри мої любов і повагу до Криги, я вирішив перейти в галицькі терени. Рідні краї кликали. З Буковини зв’язковий перепровадив мене через Черемош на Жаб’ївщину. Запам’ятався Чорний міст і кілька хатин оддалік. Там вгадувалося село Голови. У ті часи повстанці могли ще вільно ходити вдень, енкаведисти не особливо полюбляли потикатися в гори. Озброєний я був автоматом ППШ, мав пістолет, кілька гранат, у наплечнику чимало набоїв. Зв’язковий теж добре озброєний. Могли собі дати раду зі взводом енкаведистів. Справу свою хлопець зназ бездоганно. На терені орієнтувався, як у власній хаті. Далі інший, але знову ж таки скупий на слова, зв’язковий припровадив мене на Писаний Камінь, а там — на Снідавку, звідтіля на Космач. Зв’язкові змінювалися в кожному селі. Від повстанської столиці до Березівської сотні добирався вже сам. Знав ж бо у тих теренах кожен плай, кожну стежину з дитинства. Рідні краї!
«Ми смілі воїни суворі»
Ми смілі воїни суворі, Наш батько гнів, а мати — месть. Брати ми грому і просторів. Борці за волю, славу й честь. Марш тактичного відтинку УПА «Чорний ліс»
Березівська сотня на той час дислокувалась у Вижньому Березові на Аршиці. Невдовзі я вже зголошувався до сотенного Мороза. Зустрів командир сотні, мов рідного сина. Мороз опікувався мною й Михайлом Малковичем ще від часу нашого старшинського вишколу. Допомагав одягом, взуттям, роздобув у бою два німецькі мундири й прислав нам по зв’язку у вишкільний табір. Готував собі надійні кадри ще задовго до формування сотні. Мороз детально розпитував про життя-буття. Правда, багато чого про мене йому було відомо з різних джерел. Сотенний тішився й гордився мною, що було видно з його поведінки. Тим часом листопад сорок четвертого приніс деякі зміни на залишену Буковину. Командиром Буковинського куреня провід ОУН призначив Перебийноса — Назарія Данилюка, який до війни працював адвокатом у Чернівцях. Повернувся на Буковину з галицької сторони разом з дружиною, що мала фах лікаря. Перебийніс був справжнім інтеліґентом і мав твердий характер. Високий, стрункий, чорнявий сотенний запам’ятався стрільцям в Галичині своєю цілеспрямованістю. Німецька форма підкреслювала бездоганну виправку. Навесні 1944 року між Кривим Полем і Ворохтою чота УПА зробила вдалу засідку на велику колону гітлерівців, що відступали перед натиском Червоної армії. Вдарили з усієї наявної зброї по чолі колони. Німці, не відаючи, що повстанців лише жменька, поспішно повернули на Чорногірський хребет, намагалися там прорватися на Закарпаття. Величезний відділ зосередився під Говерлою. Зненацька снігова лавина засипала чужинецьких вояків. Після того кілька сотень УПА озброїлися й обмундирувалися німецькими трофеями. Вся сотня Перебийноса зодяглася тоді в німецьку уніформу. Крига залишився командувати своєю старою сотнею. Забігаючи трохи вперед, скажу, що всередині лютого 1945 року сотня Криги вела тяжкий бій з прикордонниками. Славний сотенний був тяжко поранений, без свідомості потрапив до рук більшовиків. Його дружину Оксану, розвідницю УПА, більшовицькі опричники схопили ще в грудні сорок четвертого. Керівником буковинського окружного проводу ОУН 1945 року став Сталь — Василь Савчак із Ямниці біля Станіслава. Він дещо реорганізував Буковинський курінь. Обстановка на Буковині, як і в Галичині, склалася така, що неможливо було утримувати великий повстанський відділ. Окружний провід влітку сорок п’ятого розформував курінь, розчленувавши його на невеликі мобільні підвідділи-боївки. У серпні 1944 року на Коломийщину,
