якого люди погано згадують через його командування стрибками. В селі ж бо не знали, що і Микола, й Іванко Симотюки стрибками стали за дорученням провідників Бориса і Грома, що вони багато допомагали повстанцям. Іванко закінчив педагогічний інститут і вчителював ціле життя. Про його підпільну діяльність ніхто й не здогадувався. Розповіли мені й про героїчну смерть станичного Лиска в 1947 році. Мав криївку в покинутій хаті під лісом. А видала його енкаведистам Ярина — Марія Гоянюк, колишня підпільниця, що стала провокаторкою. На совісті зрадниці і смерть Соні — Катерини Гоянюк, секретарки окружного провідника Бориса. 5 квітня запроданка навела загін енкаведиста Смоліна на хату Сониної сестри, де заквартирувала підпільниця. Щоби не потрапити до рук московських катів, Соня застрелилася. При переході на Ковалівку Сизий повідав нам гірку новину — загинув провідник Грім. Пішов із села, щоби приготувати для нашої групи нове місце постою. На зворотній дорозі напоролися з групкою стрільців на більшовицьку засідку під Яблуновом у Крушнику. В нерівному довготривалому бою провідник, що прикривав відхід повстанців, був поранений в ноги. Відстрілювався до останку, останній набій залишив для себе. Пізніше в Спасі про останній бій відважного провідника складуть пісню: З вівтірка на середу сталася новина,
У Крушнику вбили дорогого сина.
Дістав кулі в обі ноги, не міг він втікати.
Крикнув: «Друзі, я ранений, мушу ся стріляти».
Наша п’ятірка перебралася до Березовів. Дізналися про розгром більшовиками сотень Підгірського і Залізняка. Поручник Сірий — Іван Кулик зі Східної України і сотенний Підгірський продовжують вишкіл молодого поповнення для УПА. Від більшовицьких рук загинула подруга Оксана. Сизий з двома стрільцями подався в Спас, щоби забрати з криївки радіо, машинку, літературу… Мені ж провідник Борис дозволив провідати родину в Косові. З групою повстанців дісталася Космача. Звідти боївкар Сигота — Микола Матійчак з Косова провів мене через Соколівку, Бабин до лісу побіля Косова. Не могла дочекатися вечора, а з настанням темряви потрапила в обійми до рідних. Першим примчав брат Влодко, за ним Богдан, а пізно вночі прийшли батьки. Ми не бачилися півтора року. Жили в старенькій бабиній хатині, бо нашу спалили. Тато пройшов крізь енкаведистські жорна і виглядав нещасним, вся родина бідувала. Якби не запомагали харчами добрі бабинські люди, то не відомо, чи й вижили б. За розмовою час пролетів швидко і ми змушені були розпрощатися. Дорога стелилася почерез Космач знову на Березови. У Космачі застала незвичну подію — суд над зрадником. Судили Чорного, що приходився братом районному провідникові СБ Кордубові. Суд скрупульозно вив-чив усі факти й виніс вирок — смерть. Чорний лежав тим часом зв’язаний під смерекою з вибалушеними від страху очима, ще надіявся, вочевидь, на поміч рідного брата — провідника. Але Кордуб власноручно розстріляв молодшого брата. Через три роки виявилося, що аґентом НКВД був самий Кордуб, а Чорний — його зв’язковим. Багато невинної крові було на руках обох запроданців. У Березові мене чекали подруги Ксеня і Леся, а ще… тяжка звістка — не повернулися зі Спаса Сизий і Самбірський. Сизий разом із Романом — Мироном Василиком, братом покійного провідника Грома, і двома стрільцями перебували коротко в спаській криївці. Перед тим Самбірський з Уляною — Надією Водоставською хоронилися в криївці у Кийданчі, але їх хтось видав більшовикам. Перед загрозою Самбірський Уляну застрелив, сам же залишився живим і став зрадником. Рано-вранці 27 жовтня приведені Самбірським з Коломиї енкаведисти обскочили господарку Юрія Сорича, де була криївка з повстанцями. Довго вмовляли здатися, посилали в криївку і самого господаря і його дев’ятирічного сина Іванка. Проте повстанці знищили все, що було в криївці, а самі пострілялися, ніхто не здався ворогові на милість. Енкаведисти тіла вбитих поскладали на подвір’ї, не встигнувши за своїм звичаєм поглумитися над мертвими, бо була вже ніч і, забравши побитого господаря, поїхали до Коломиї. Вранці більшовики казилися з люті, бо тіла вбитих щезли. Люди вночі встигли похоронити повстанців. Аж через довгих десять років повернувся з московської каторги господар і організував перепоховання чотирьох героїв на цвинтарі біля церкви. Тим часом Самбірський — Микола Сенюк зі Старих Кутів продовжував вершити свою чорну справу — продавав колишніх друзів. Родину його завернули із Сибіру в село, віддали господарку вивезених на вічні мерзлоти людей. Самому Миколі дозволили закінчити інститут у Львові, по закінченні якого працював викладачем. Ціною підлої зради купив собі волю, освіту, добробут… З Чорного лісу прибув новий окружний провідник пропаганди Аркадій. Відбулася осіння відправа, на якій, як завжди, побував провідник Буковини Сталь. Готувалися до зими, яка розпочалася сорок шостого року досить рано. Нам з Ксенею велено збиратися на зимівлю на Жаб’ївщину, Леся залишалася в Березовах. Зимову одежу ми мали, тому збори були короткі. Сердечне прощання і група з п’ятнадцяти повстанців відмарширувала на Космач. Окрім нас із Ксенею і кількох стрільців, хлібосольні Березови покидали провідник Сталь зі своїми охоронцями-галичанами, поручник Сірий, поручник Чорногора, провідник Аркадій зі своїм стрільцем Павлом, що говорив львівським діалектом, Іскра, політвиховник Левада. Ішли верхами під покровом ночі, дні коротали в лісі, ватри не
