дописували Роман Рубінґер, Юліан Тарнович, Іван Герасимович, син Кирила Трильовського Петро, Іван Михалевський… Друкарня числилася за видавництвом «Воля Покуття» і мала статус державної. Німецька влада підпорядкувала її згодом «Поліграфтресту». Чимало часописів надходило до Коломиї з Німеччини. Поміж них «Das Reich», «Volkerischer Beobachter», «Adler», «Vorwarts»… Друкарня була надійним прикриттям для повітового організаційного референта Коломийщини Ґонти. Це невеличке поліграфічне підприємство стало не тільки постійним місцем зустрічей українських націоналістів, тут виготовляли багато потрібних для Організації документів. Ґонта часто бував у Гвіздці, Заболотові, Яблунові, Березовах. У друкарні відбувалися реґулярні зустрічі з організаційним окружним провідником Коломийщини Зенком – Іваном Гаврилківим із Лісок. Зв’язок підтримували через районного провідника в Яблунові Лева – Юрія Максим’юка, тридцятирічного селянина з Мишина. Все частіше підпільницькі стежки зводили Ґонту з районним провідником у Гвіздці Марком (Василем Хомою), однооким Кропивою в Снятині, Тятивою в Коршеві… Коломия в мережі ОУН була поза схемою повіту. Міським юнацтвом Організації орудував Панчак. Його сестра Маруся працювала в друкарні накладницею. Леґально хлопець працював у Коломийському надлісництві. Закохався до нестями в красуню Рузю Рудницьку, мати якої навідріз відмовлялася дати дозвіл на вінчання молодят. Із розпуки гарячий хлопець застрелив кохану й себе. У вересні 1941 року ґестапо підступно заарештувало в Станіславі ледь не весь обласний провід ОУН. До німецьких таборів запроторили Василя Бандеру, Романа Малащука, Богдана Рибчука, Ярослава Микитюка, Євгена Лозинського, Володимира Дейчаківського та ще чимало визначних членів Організації. Після станіславських трагічних подій Василеві Федюку неодноразово доводилося втікати від щораз прискіпливіших ґестапівських нишпорок через вікно. Кілька разів бачив ці бухгалтерові «гімнастичні» трюки фольксдойч Шпанєр. Але жодного разу не вказав ґестапівцям на втікача. Посеред третьої дії оперети Ярослава Барнича «Шаріка» озброєні гітлерівці 14 листопада сорок третього року ввірвалися до театру в Станіславі. З брутальними криками й лайкою накинулися на ошелешених глядачів. Схопили понад сто сорок українців. Заарештованих членів ОУН Дмитра Лепкого, Миколу Гундзяка, Івана Долішнього, Мирослава Штуняка, Олексу Маланюка, Василя Бобрецького, Ярослава Бибика, Михайла Лупипсіва та багатьох інших фашисти через три дні розстріляли. Чимало націоналістів потрапило до фашистських концтаборів. Формальною причиною німецьких звірств послужила зброя, що її підкинули до зали театру ґестапівські аґенти. Дивом вирвався з ворожих кліщів провідник Митар. Добрий спортсмен і відважний боєць, він вистрибнув із другого поверху просто на голову охоронникові, оглушив німця й утік від погоні. Тієї ж ночі, збуджений і втомлений, дістався до Коломиї й розповів друзям-підпільникам про ворожу провокацію і повальні арешти. Свого часу Митар і Роберт закінчили Краківську школу ОУН. Косим оком дивилися німці на вже згаданого відповідального редактора «Волі Покуття» Христича, який, вирвавшись із московського пекла, проживав із дружиною, донькою і сином у Коломиї. Все місто знало про їхню щиру дружбу з колишнім актором театру Миколи Садовського Олексою Скалозубом, що теж прибув до міста над Прутом із Великої України. Христича, чесного й працьовитого українця, розстріляли згодом другі совіти. Березневої провесені сорок другого обласний провід ОУН призначив міським провідником Коломиї Журавля. Левова пайка нелегкої й небезпечної підпільної праці лягла на плечі провідників Зенка й Митаря. Останній щойно став обласним референтом СБ Станіславщини. Зрідка навідувався до Коломиї окружний провідник ОУН Роберт (Ярослав Мельник), який невдовзі став обласним провідником. По зв’язку вже надійшла про це звістка, а самого провідника усе не було. Аж якось до Ґонти прибіг молоденький зв’язковий і повідомив, що Журавля вбили, щойно він прибув до міста. Кілька чільних підпільників зустрілися на явочній квартирі на вулиці Яна Собєського, що неподалік від школи імені Тараса Шевченка. Коротко обговорили план похорону. Новопризначений провідник Коломиї допустився фатальної помилки – не пішов по зв’язках, а дістався до міста перед вечором зі Станіславського напрямку й нарвався посеред вулиці на німецький патруль. Після голосної команди «Стій!» кинувся тікати, і ворожа куля вкоротила йому життя. Уже смеркалося, як Митар із Ґонтою прийшли на міське кладовище. Поодинці посходилися Рибак (Роман Качорівський), Чорний (Осип Перцович), Зенко. В трупарні Митар зняв з убитого черевики, шкарпетки, повиймав із них штафети. Тіло Журавля поклали на фіру. Колеса з металевим обіддям і підковані кінські копита ретельно обмотали ганчір’ям. Безшумний віз із небіжчиком, уникаючи німецьких нічних патрулів, жалобно рухався берегом за течією Пруту до Воскресінців. На сільському цвинтарі зібрався чималий гурт підпільників. Хлопці й дівчата заспівали «Коли ви вмирали, вам дзвони не грали». Кинули по грудці сирої землі на могилу друга, якого ніхто й не знав. Нічна темрява поглинула поодинокі постаті. Цвинтарна тиша щільно оповила свіжу могилу, на яку ронила холодні сльози поблизька калина. Тимчасово функції міського провідника провід ОУН поклав на Різьбяра – Василя Андрусяка. А той узяв собі до помочі організаційного повітового провідника Ґонту. Обидва Василі, Андрусяк і Федюк, добре спрацювались і міцно подружили. У приколомийському селі Воскресінцях чітко відлагодили центральний зв’язок у хаті сільського солтиса Михайла Гуцуляка на псевдо Тато. П’ятдесятисемирічний підпільник загине в рідному селі від рук енкаведистів 17 квітня 1945 року. У запеклому бою з бандою
Вы читаете Брати вогню
