— Роздягніться! — Але ж… — Роздягайтесь зовсім, ви чуєте, зовсім! Ганс фон Шульц карбував кожний склад, стукаючи в такт розрізним ножем по краю стола: — Зо-всім! Франсуа Бурдійя скинув черевики, шкарпетки і брюки. Кожен рух викликав гострий біль в побитому тілі. Було таке відчуття, ніби його годинами катали в бочці. — Труси?.. — Теж. Він скинув і їх. Просто неймовірно, як може знітитись людина, коли вона стоїть гола серед одягнених. Франсуа Бурдійя застидався, наче він опинився голий на вулиці і всі люди дивляться на нього. Він не знав, куди подіти свої руки. Він помітив годинник на руці, цілий і неушкоджений. Він зняв його і поклав на стілець. Страху більше не було. Коли о четвертій годині ранку за ним прийшли, він уже знав, як діяти. Він вийшов з підвалу, не глянувши ні на кого. Краще одразу розірвати всі зв’язки з життям, із завтрашнім днем. Ізолювати себе, одразу відгородитися від світу живих, щоб не занепасти духом і тілом — ось що йому треба робити. Не думати більше, переключити мозок на інше. — Ну як, чи все ви обміркували, пане Франсуа Бурдійя? Ганс фон Шульц поклав розрізний ніж і взяв з письмового столу склянку з коньяком. «Як це він може стільки дудлити? Ще недавно пляшка була наполовину повна, а тепер майже порожня. І не лусне, отака гидота…» Франсуа Бурдійя спокійно чекав. — Знаєте, пане Бурдійя, коли ми почнемо бити вас знову, вам буде погано, дуже погано. Набагато гірше, ніж першого разу. І знаєте чому? «…Ні, ти не радітимеш більше з мого крику. Ти не почуєш його». Ганс фон Шульц пояснив крижаним тоном. — Певен, що ви не здогадуєтесь чому. Гаразд, тоді я вам розповім. Фон Шульц ковтнув із склянки. — Тому що цей чарівник Рот лупцюватиме вас нагаєм по надзвичайно чутливих частинах тіла і незагоєних ранах. Ви мене розумієте, пане Бурдійя?.. Отож, я слухаю вас. Секунда нерішучості і вагання. — Це я убив його. Ганс фон Шульц підвівся, обійшов стіл і став перед ним. Франсуа Бурдійя чекав удару кулаком в обличчя. Але натомість полковник поклав йому руку на плече. — Оце правильно! Ви зараз усе нам розкажете, пане Бурдійя. Кальтцейс запише. Блондин з ляльковим обличчям, що сидів позаду за маленьким столом, приготувався. Рот обережно поклав нагая на мармурове підвіконня.
— Ну, що? Франсуа Бурдійя відповів не зразу. Невидючими очима він глянув на худорлявого. Німець, що виконував обов’язки тюремного наглядача, піднімався сходами, і його лункі кроки чути було аж у підвалі. — Вони не допитували мене. Я не знаю чому. Франсуа Бурдійя, якому вже повернули його одяг, із скам’янілим обличчям сів у кутку підвалу і втупився у стінку. Лише через три чверті години, коли за ним прийшли знову, він помітив, що маленька єврейка зникла з підвалу.
Франсуа Бурдійя знову наказали роздягнутися, і він слухав Ганса фон Шульца, сором’язливо прикривши живіт руками. Цього разу полковник говорив по-французькому гірше, ніж завжди. З усього видно було, що він добряче хильнув. — У своєму зізнанні ви заявили, що користувались крупнокаліберною зброєю невідомої марки. Чи не так? Гаразд! Цю зброю, — так ви нам сказали, — ви кинули потім через огорожу парку, після злочину. Правильно? Дуже добре! Франсуа Бурдійя гарячково міркував, до чого полковник все це веде. Він відчував в його запитаннях приховану загрозу. — Ми її не знайшли, вашої зброї. Можливо, її хтось підняв. Так, це справді був револьвер! І ми встановили, який саме. Чуєте, пане Бурдійя? Ми встановили, який саме. Він мало не кричав. Потім повів далі, вже спокійніше. — …Куля, вийнята з тіла лейтенанта Крюбера, виявилась калібру дев’ять міліметрів, і стріляли з «люгера» нового випуску. Це
