підморгнув Нечаю, який ішов поруч. — Сподіваюся, командування зважить на вашу просьбу, — усміхнувся Гасовський. Будинки ставали нижчі й зустрічалися рідше — місто осідало в степ. Тепер уже білий щебінь дороги збігав у степові видолинки, чагарники і бур'яни. Земля навколо була суха, потріскана, поросла реп'яхами. Над її закам'янілими брижами плавилося низьке небо, і вибалки поступово наливалися спекою. У роті було сухо й гірко. На зубах тріщав пісок. Нечай ішов легко, не відчуваючи ваги гвинтівки Він знав, що море десь праворуч, але око туди не сягало, а легенький вітрець звідти не доносив його веселого солоного запаху, і через те Нечаєві аж не вірилося, що море є насправді, що в цю мить десь сяє і рябіє під сонцем його прохолодна оксамитова синява. Зате важкий суцільний гуркіт фронту ставав усе ближчим і гучнішим. Загін ішов йому назустріч сягнистим вільним матроським кроком і ще до полудня, до того, як сонце підбилося в зеніт, уперся у вогняну стіну, що стояла над суходолом. Там стогнало і плавилося залізо.
Розділ другий
БАГНЕТОМ І ГРАНАТОЮ
Обід на передову доставили в термосах. Його привезли пізно, коли вже стемніло. Але каша була ще гаряча і парувала. Нечай сів навпочіпки, притулившись до обшитої дошками стіни окопа і, затиснувши котелок між колінами, підніс ложку до рота. Неслухняні пальці насилу тримали ложку. Вони набрякли і погано згиналися. Їсти не хотілось. Усе тіло було налите важкою втомою. Він заплющив очі. Напруження повільно спадало. От і закінчився його перший день на передовій. Перший день, перший бій… Він чекав його не без тривоги. Як він зустрінеться з ворогом віч-на-віч? Чи знайде в собі сили підняти голову під прицільним вогнем? Він ніколи не був боягузом. Стрибав у воду з десятиметрової вишки, лазив на дерева, пірнав по монетки… Давно, коли був ще хлопчаком. І не боявся кидатися в бійку. Але це було ще в тому, тепер уже далекому мирному житті. А тепер?.. Хоч би не осоромитись перед друзями. Йому здавалося, що друзям принаймні невідоме почуття страху. Він не підозрював, що всі вони думають про те ж саме, що й він. Адже всі вони ще тільки знайомилися з війною на суші, вживалися в неї. Воно й зрозуміло. Війна на суші не була схожа на морські бої з урочистими артилерійськими дуелями, величними маневрами кораблів і димовими завісами. І хоч відомо, що в бою час ніби зупиняється, морські бої були короткі, швидкоплинні, мали свої припливи і відпливи. Коли лунала команда «Відбій!» і ворожі кораблі поквапливо ретирувалися, зникаючи за горизонтом, а літаки противника, похапцем відбомбившись, старалися сховатись за хмарами, піняві сліди торпед знову затягувалися водою, здійняті снарядами водяні гейзери опадали, і море, як і перед початком бою, ласкаво синіло. Море ковтало залізо, і наставала дивовижна тиша. Так було, коли Нечай служив на крейсері. Кінчався бій, і тільки осколки на палубі, важкий чад, що роз'їдав очі, та великі краплі поту на темних від пороху обличчях комендорів нагадували про те, що над ними щойно промчав вогняний смерч. Війна ніби знову заповзала у свій барліг. І через те, що знову сяяло сонце, а вітер полоскав прапор на гафелі, і довкола на десятки миль і — хто знає? — може, на десятки годин встановлювався спокій, ти переставав думати про війну. Життя на кораблі знову йшло своїм звичаєм. Але тут, на твердій і черствій степовій землі на південний схід від Одеси, війна була зовсім інша — безперервна, виснажлива. Вона не припинялась ні вдень ні вночі. Тут не можна було змити водою сліди бою і впасти на зручну койку. Можна було тільки на кілька хвилин прихилитися до хисткої стіни окопу і заплющити очі. Перший бій… Усе починається з першого бою. До першого бою ти ще не солдат Він може тривати лише хвилини, але в твоїй пам'яті назавжди лишиться довгим, тривалим, складеним із тисяч підігнаних одна до одної хвильок, кожна з яких могла бути для тебе останньою. Солдатами стають після першого бою, коли вже перестають боятися вогню і заліза. Поквапливо, наздоганяючи один одного, ніби з-під землі злітали у високе піднебесся і гнулися, досягши зеніту, круті пружні дуги ракет. Вони нагадували стиглі колоски. І не було такої коси, яка зрізала б їх під корінь і вклала на землю А згодом, свердлячи темряву, із стогоном пролітали важкі снаряди. Слідом за ними небо прокреслювали траси вогню. Ще хвилина, і десь поблизу вибухнув снаряд. За
