- Як ви могли... як ви могли підслуховувати нашу з Євгеном Дмитровичем бесіду? - захлинався він у ядучій своїй зло
бі, бризкаючи на мене слиною, у той час, як я стояв і мовчки з погордою дивився в його перекошене жидівське обличчя. - Ви чогось сильно не розумієте! Як я можу працювати з такими людьми, як ви!?
- А як я можу працювати з такими людьми, як ви? - цілком спокійно запитав я, обтираючи рукавом слину з обличчя і дивлячись йому просто в очі.
- Що? - моє запитання, здавалося, зупинило його емоційну навалу. - Що ви маєте на увазі? - перепитав він, трясучи головою.
- Я маю на увазі, що ви - підступний і наглий змовник, ворог Незалежної України, який перебуває у злочинній змові з представниками влади, що має на меті знищення суверенітету та утиски економічних, культурних, духовних та інших свобод!
У цьому місці Зарізович закляк, навіть Діма Марченко підняв голову й з подивом подивився на мене.
- Що ви хочете цим сказати? - отетерів Зарізович.
- Я хочу сказати, у-е (тут я трошки відригнув солодким газом від напою «Буратіно»), що завтра я піду до КДБ чи - що там зараз у нас? - СБу... І напишу звіт, у якому викладу факти вашої змови з товаришем, як його, ну коротше, Мутним, на предмет державної зради...
- Ага, у такому випадку краще беріть папір просто зараз і пишіть заяву про звільнення з театру! Люся, Люся, - закричав він до секретарки, - принесіть, будь ласка, папір!
- Із задоволенням! - я рішуче взявся за стілець навпроти Діми Марченка і, коли Люся принесла папір і ручку, мовчки взяв і написав на листку: «Старому жидівському запроданцю, чорту лисому, самого Люципера другу та товаришу, собаці та підлабузнику гнилої й протухлої орди московської Зарізовичу Іцхаку Ієрухимовичу.
Митця нової генерації, гордого сина України, нащадка славного козацтва запорізького, разом із усіма синами гайдамацькими, військами махновськими, петлюрівськими, холодноярівськими та уПІвськими - Ореста Лютого
Заява!
Прошу звільнити мене з вашого сраного театру, скупчення лайна жидівського, москальства кацапського, хохляцтва шароварного, акторства продажного, підорасні гнойної, скупчення гріха, підступу, брехні та облуди за власним бажанням.
Дата 13.11.1993.
Підпис - Орест Лютий!»
Поки я все це писав у кабінеті панувала абсолютна тиша. Зарізович стояв і дивився, як я пишу, Діма теж спостерігав за моїми діями мовчки. Потім я так само мовчки передав листа Зарізовичу.
