- Вода життя, мудрість життя, й благодать життя, і саме життя - в Господі! - проказала Суть моя. - І, якщо ти любиш Господа усім серцем своїм, і усією душею своєю, і розумом своїм, то ніщо не може стояти тобі на заваді. Будь чистим і відкрий серце своє для Божої благодаті! - отак тої ночі проказала мені Суть і, здалося мені, що десь неподалік прошелестіли крила янгола.
- Тобто ти дозволяєш мені любити Господа мого так, як я це розумію, усім серцем своїм і душею своєю? - запитав я.
- Так, - відказала моя Суть.
- Ти дозволяєш мені любити Господа мого - Сильного, Всемогутнього, того, що гріхи пробачає, бо любить нас, як дітей своїх, Бога веселого, радісного і всміхненого, як того бажає душа моя й серце моє, а не злого, мстивого та невідворотного у карі своїй, яким лякають мене московські попи?
- Так, - дозволила мені моя Суть. - Люби Господа свого всім серцем своїм і всім розумінням своїм, адже багато гарних і високих людей, що заслужили життя вічне вчинили саме так!
Проте, - підморгнула вона одним оком, - якщо треба тобі буде піти до храму, відправити службу чи замовити сорокоуст, то йди у храм Київського патріархату, а не до московських попів. Домовились?
- Домовились! - з радістю погодився я.
- Будь патріотом і вір: те, що відбувається зараз, лише випробовування, яке посилає Господь, аби зрозуміти, чи варті українці того, щоб мати Єдину Помісну, Соборну та Рівноапостольну церкву. А з приводу Благодаті, можу тебе запевнити, що Благодать не у того, хто хоче, а у того, кому Господь дає, а дає він її усім, хто серцем чистим та душею своєю та усім єством своїм прагне пізнати Бога!
- Алілуя! - вигукнув я у захваті від того, що справжня моя Суть виявилася саме такою, про яку я мріяв!
- Ну все, бувай, - кивнула мені моя Суть, - і хай Господь благословляє тебе на гідні справи!
- Амінь!
Отак плідно та продуктивно розібравшися із власною Суттю щодо питань, які потребували нагального духовного вирішення, я відчув, що ця розмова, а також помірне вживання соди зробили свою справу. Мені стало легше.
І от я знов у своїй кімнаті, лежу, вдоволено констатуючи факт, що печія кудись зникла, а внутрішній неспокій перетворився в рішучу впевненість у тому, що йду я своїм шляхом правильно. «Отче наш, що на небесах...» - майже автоматично шепочуть мої губи слова нічної молитви...
- Де ти так довго був? - турботливо цікавиться дружина
- Та задумався трохи... Постояв, поміркував... «Хліб наш щоденний дай нам на кожен день...»
- Ти взагалі останнім часом якийсь дуже замріяний ходиш. .. Що з тобою?
