Дванадцять стільців. Золоте теля

заглянув всередину. Адміністратор працював, як вантажник. Світлий діамантовий піт зрошував йому масне лице. Телефон тривожив його щохвилини і дзвонив з упертістю трамвайного вагона, що пробирається через Смоленський ринок. — Мерщій, — крикнув він до Остапа, — ваш папірець! — Два місця, — сказав Остап тихо, — в партері. — Кому! — Мені! — А ви хто такий, щоб я вам давав місця? — А я все-таки думаю, що ви мене знаєте. — Не пізнаю. Але погляд незнайомого був такий чистий, такий ясний, що рука адміністратора сама призначила Остапові два місця в одинадцятім ряду. — Ходять всякі там, — сказав адміністратор, знизавши плечима, — хто їх зна, хто вони такі? Може, він я Наркомосвіти? Здається, я його бачив у Наркомосвіті. Де я його бачив? І, машинально видаючи перепустки щасливим теа- і кіно-критикам, притихлий Яків Менелайович згадував, де він бачив ці чисті очі. Коли всі перепустки були видані і в фойє зменшили світло, Яків Менелайович згадав: ці чисті очі, цей певний погляд він бачив у Таганській тюрмі 1922 року, коли і сам сидів там через дріб'язкову справу. З одинадцятого ряду, де сиділи концесіонери, залунав сміх. Остапові сподобався музичний вступ, виконаний оркестрантами на пляшках, кухлях Есмарха, саксофонах і великих полкових барабанах. Свиснула флейта, і завіса, війнувши прохолодою, розступилась. На велике здивування Вороб'янінова, що звик, до класичної інтерпретації «Одруження», Подколесіна на сцені не було. Понишпоривши очима, Іполит Матвійович побачив фанерні, що звисали із стелі, прямокутники, пофарбовані в основні кольори сонячного спектру. Ні дверей, ні синіх серпанкових вікон не було. Під різнокольоровими прямокутниками танцювали дамочки у великих вирізаних з чорного картону капелюшках. Пляшкові стогони викликали на сцену Подколесіна, який врізався в юрбу верхи на Степані. Подколесін був убраний у камергерський мундир. Розігнавши дамочок словами, про які в п'єсі ні натяку, Подколесін загаласував: — Степа-ане! Водночас він стрибнув набік і завмер у важкій позі. Кухлі Есмарха загриміли. — Степа-а-ане! — повторив Подколесін, роблячи новий стрибок. Але що Степан, одягнений у барсову шкуру, стоявши тут же, не озивався, Подколесін трагічно спитав: — Чого ж ти мовчиш, як Ліга націй? — Очевидно, я Чемберлена злякався, — одказав Степан, почухуючи шкуру. Відчувалося, що Степан одсуне на задній план Подколесіна і стане головним персонажем сучасної п'єси. — Ну що, шиє кравець сюртук? Стрибок. Удар по кухлях Есмарха. Степан із зусиллям зробив стойку на руках і в такій позі відповів: — Шиє! Оркестр зіграв попурі з «Чіо-чіо-сан». Весь цей час Степан стояв на руках. Обличчя йому залило краскою. — А що, — запитав Подколесін, — чи не питав кравець, навіщо, мовляв, панові таке добротне сукно? Степан, що на той час сидів уже в оркестрі і обіймав диригента, одказав: — Ні, не питав. Хіба він депутат англійського парламенту? — А чи не питав кравець, чи не хоче, мовляв, пан одружитися? — Кравець питав, чи не хоче, мовляв, пан платити аліменти. Після цього світло погасло, і публіка затупотіла ногами. Тупотіла вона доти, доки зі сцени не почувся голос Подколесіна: — Громадяни! Не хвилюйтесь! Світло погасили навмисне — цього вимагає п'єса. Цього потребує речове оформлення. Публіка підкорилася. Світло так і не засвітилося до кінця акту. У цілковитій темряві гриміли барабани. З ліхтарями прийшов загін військових у формі готельних швейцарів. Потім, як видно — на верблюді, приїхав Кочкарьов. Судити про все це можна було з такого діалогу: — Ху, як ти мене налякав! А ще верблюдом приїхав! — Ах, ти помітив, незважаючи на темряву?! Я хотів подарувати тобі солодке вер-блюдо! Під час антракту концесіонери прочитали афішу: ОДРУЖЕННЯ Текст — М. В. Гоголя Вірші — М. Шершеляфамова Літмонтаж — І. Антиохійського Музичний супровід — X. Іванова Автор вистави — Мик. Сєстрін Речове оформлення — Симбієвич-Синдієвич. Світло — Платон Плащук. Звукові оформлення — Галкіна, Палкіна, Малкіна, Чалкіна і Залкінда. Грим — майстерні КРУЛТ. Перуки — Хома Качура. Меблі — деревних майстерень Фортінбраса при Умслопогасі ім. Валтасара. Інструктор акробатики — Жоржетта Тираспольських. Гідравлічний прес — під керуванням монтера Мечникова. Афішу складено, зверстано і видрукувано в школі ФЗН КРУЛТ. — Вам подобається? — несміливо запитав Іполит Матвійович. — А вам? — Дуже цікаво, тільки Степан якийсь чудний. — А мені не сподобалося, — сказав Остап, — особливо те, що меблі у них якихось майстерень Волопаса. Чи не пристосували вони наші стільці на новий лад? Ці побоювання, як виявилося, були даремні. На початку другого ж акту всі чотири стільці винесли на сцену негри у циліндрах. Сцена сватання найдужче зацікавила глядачів. У ту хвилину, коли на протягненім через увесь зал дроті почала спускатися Агафія Тихонівна, страшний оркестр X. Іванова зчинив такий шум, що від нього самого Агафія Тихонівна повинна була б упасти у публіку. Але Агафія держалася на сцені прекрасно. Вона була в трико тілесного кольору і чоловічому котелку. Балансуючи зеленою парасолькою з написом: «Я хочу Подколесіна», вона переступала по дроту, і знизу всім були видні її брудні підошви. З дроту вона стрибнула прямо на стілець. Одночасно всі негри, Подколесін, Кочкарьов, у балетних пачках і сваха в костюмі вагоновода зробили поворотне сальто. Потім усі відпочивали п'ять хвилин, і маскуючи це, на сцені знову погасили світло. Женихи були дуже смішні, особливо — Яєчня. Замість нього виносили велику яєчню на сковороді. На морякові була щогла з парусом. Недаремно купець Стариков кричав, що його душать патент і зрівняльний. Він не сподобався Агафії Тихонівні. Вона вийшла заміж за Степана. Обидва заходились наминати яєчню, яку подав їм, обернувшись на лакея, Подколесін. Кочкарьов з Феклою співали куплети про Чемберлена та про аліменти, які британський міністр бере з Німеччини. На кухлях Есмарха