Енеїда

І військо к берегу привівши,

Казав троянський флот спалить.

Всі принялися за роботу;

(На злеє всякий ма охоту),

Огні помчалися к водам.

Хто жар, хто губку з сірниками,

Хто з головней, хто з фітилями

Погибель мчали кораблям.

³⁰⁹ Розжеврілось і закурилось,

Блакитне полом’я взвилось;

Од диму сонце закаптилось,

Курище к небу донеслось.

Боги в Олімпі стали чхати;

Турн їм ізволив тимфи дати,

Богинь напав від чаду дур;

Дим очі їв, лилися сльози,

З нудьги скакали так, як кози;

Зевес сам був, мов винокур.

³¹⁰ Венеру ж за душу щипало,

Що з флотом поступили так;

Од жалю серце замирало,

Що сяде син на міль як рак.

В жалю, в сльозах і в гіркім смутку

Богиня сіла в просту будку,

На передку сів Купідон;

Кобила їх везе кривая,