Енеїда

Стягли її насилу з печі,

Взяв Купідон к собі на плечі,

В будинки к Зевсу і поніс.

Зевес, свою уздрівши неню,

Убгав ввесь оселедець в жменю,

Насупив брови, зморщив ніс.

³¹¹ Цібелла перше закректала,

А послі кашлять начала,

Потім у пелену смаркала

І дух п’ять раз перевела:

«Сатурнович, змилосердися,

За рідную свою вступися! –

К Зевесу шокала стара. –

Безсмертних смертні не вважають

І тілько що не б’ють, а лають;

Осрамлена моя гора!

[64] Мою ти знаєш гору Іду

І ліс, де з капищем олтар;

За них несу таку обиду,

Якой не терпить твій свинар

На зруб я продала троянцям,

Твоїм молельщикам, підданцям,

Дубків і сосен строїть флот.

Твої уста судьбам веліли,

Були щоб ідські брусся цілі,