Енеїда

Для бою їх спіткав прасунок;

Пішли к Енею на вербунок;

Були ж обидва земляки.

[73] «А що, як викравшись помалу,

Забратися в рутульський стан? –

Шептав Низ в ухо Евріалу. –

То каші наварили б там;

Тепер вони сплять з перепою,

Не дригне ні один ногою,

Хоть всім їм горла переріж.

Я думаю туди пуститься,

Перед Енеєм заслужиться

І сотню посадить на ніж».

³¹⁴ «Як? сам? мене оставиш? –

Спитався Низа Евріал. –

Ні! перше ти мене удавиш,

Щоб я од земляка одстав.

Від тебе не одстану зроду,

З тобою рад в огонь і в воду,

На сто смертей піду з тобой.

Мій батько був сердюк опрічний,

Мовляв (нехай покой му вічний);

Умри на полі як герой».

[75] «Пожди і пальцем в лоб торкнися, –

Товаришеві Низ сказав, –

Не все вперед – назад дивися.