Енеїда

Задрипанці твої трояни,

Нехай своїх держаться слов

Іду з Енеєм поштурхаться,

В моїх проступках оправдаться:

Убить – і околіть готов.

³⁹⁴ Пошлю Енея до Плутона,

Або і сам в ад копирсну;

Уже мні жизнь і так солона!

Оддай Енею навісну …»

«Гай, гай! – Латин тут обізвався. –

Чого ти так розлютовався?

Що ж буде, як розсерджусь я?

Уже мені брехати стидно;

А потаїть – богам обидно;

Святая правда дорога!

[121] Послухай же, судьби єсть воля,

Щоб я дочки не оддавав

За земляка, а то зла доля

Насяде, хто злама устав.

Мене Амата ублагала

І так боки натасовала,

Що я Енею одказав.

Тепер сам мусиш мірковати,

Чи треба жить, чи умирати;

А лучче, якби в ум ти взяв

³⁹⁵ І занедбав мою Лависю;