Енеїда

Уже либонь були п’яненькі,

Понадувались, мов йоржі.

⁷⁹ Я к ось знічев’я вбіг Меркурій,

Засапавшися до богів;

Прискочив, мов котище мурий

До сирних в маслі пирогів!

«Ге! Ге! от тутто загулялись,

Що і од світу одцурались,

Дияволма вам і стида.

В Сіцілії таке твориться,

Що вам би треба подивиться, –

Там крик, мов підступа орда».

⁸⁰ Боги, почувши, зашатались,

Із неба виткнули носи,

Дивитись на бійців хватались,

Як жаби літом із роси.

Ентелл там сильно храбровався,

Аж до сорочки ввесь роздягся,

Совав Даресу в ніс кулак.

Дарес ізвомпив сіромаха,

Бо був Ентелл непевна птаха,

Як чорноморський злий козак.

⁸¹ Венеру за виски хватило,

Як глянула, що там Дарес;

Їй дуже се було не мило,

Сказала: «Батечку Зевес!