безодні
119] Зброя мужів, і бервена, й багатства троянські на хвилях.
120] Вже і міцне Ільйонея судно, і героя Ахата,
121] Й те, що ним плинув Абант і що плинув Алет староденний,
122] Буря змогла; усі скріплення палуби зовсім ослабли,
123] Шпари відкрились і воду ворожу до себе приймають.
124] Але Нептун запримітив тим часом, що море заграло
125] І зашуміло могутнє, що пущено бурю й на дні вже
126] Зрушились води стоячі. Ображений тяжко, із моря
127] Виглянув і понад хвилі підняв він спокійне обличчя.
128] Бачить, що флот Енеїв по цілому морю розбитий,
129] Валиться море і небо, здається, уже на троянців.
130] І перед братом не вкрилися хитрість і підступ Юнони.
131] Кличе він Евра й Зефіра до себе і так до них мовить:
132] «Так–то вже вашого роду пиха завела вас далеко?
133] Ви лиш вітри, а посміли без волі моєї й наказу
134] Небо змішати з землею і горами хвилі підняти?
135] Ось я вам! Зараз же швидко приборкайте хвилі кипучі.
136] Потім уже не таку вам покуту завдам за провину.
137] Гей же, рушайте мерщій і вашому панові мовте,
138] Що не йому над морями знак влади — цей грізний тризубець —
139] Доля дала, а мені. Хай дикі тримає він скелі,
140] Ваші, Евре, оселі, Еол хай бундючиться там же;
141] Там, в тих хоромах, нехай у в'язниці вітрів він царює».
142] Так він промовив; та скорше, ніж слово сказав, заспокоїв
143] Збурене море, розвіяв згромаджені хмари і сонце
144] Викотив знову на небо. І вже Кімотоя з Трітоном
145] Судна із гострої скелі, що сили їм стало, стягають.
146] Сам він тризубцем підважує, сам і піски розгортає,
147] Море вгамовує й їде по хвилях в легкій колісниці.
148] Так–то бува, як великий народ забунтується часом:
149] Чернь безугавно лютує, і вже смолоскипи літають,
150] Гостре каміння летить, а зброєю лютість кермує.
151] Мужа, проте, як побачать, що в них у пошані великій, —
152] Має–бо він і заслуги,— то змовкнуть, щоб слухати пильно;
153] Грає на їх почуттях він словами і гнів їх гамує.
154] Так увесь гомін на морі затих, коли батько поглянув
155] Ген понад хвилі, проїхав по чистопогідному небі:
156] Кіньми правує до бігу, мов льоту, й відпружує віжки.
157] Втомлені люди Енея прямують шляхом своїм просто,
158] Де побережжя найближчі; і так у Лівійську країну
159] Ідуть. Там глибоко затишок є в узбережжі, там пристань
160] Острів своїми зробив берегами, бо кожна там хвиля,
161] Ринучи з моря, об них розіб'ється й, роздвоєна, круто
162] Знов повертається. Зліва і справа великі там скелі;
163] Небу грозять їх вершини високі; внизу ж попід ними
164] Води спокійні мовчать. Ліси мерехтять доокола,
165] Темні там тіні простелює гай таємничий. З другого
166] Боку печера, в ній скелі звисають; вода там
